Митці “Розстріляного Відродження”
Проголошення державної незалежності України зумовило великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам’яті народу. Ліквідовано багато “білих плям” в історії української літератури – повернено імена письменників, що були закатовані у сталінських таборах, тих, чия творчість оголошувалась ворожою, націоналістичною.
“Розстріляне Відродження” – так називають митців 20-30 років XX століття, які були знищені більшовицьким тоталітарним режимом. У 30-х роках
Літературно-мистецьке покоління “Розстріляного Відродження” – це митці, які творили високохудожні твори, які прагнули піднести українську культуру до вершин світового розвитку. Серед них М. Хвильовий, В. Чумак, Микола Зеров, Василь Еллан-Блакитний, Михайль Семенко, Валер’ян Поліщук, Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, В. Винниченко та багато-багато інших. З 259 українських письменників, що друкувались у 1930 році, після 1938 року лишилося в живих тільки 36, і лише 7 із них померли своєю смертю. Хто вони –
За останні десятиріччя XX століття було опубліковано твори багатьох митців “Розстріляного Відродження”, деякі введені до шкільної програми – М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Вороний, М. Куліш. Твори цих митців розглядалися на уроках української літератури. Проте є безліч імен, які ще знаходять свою дорогу до широкого українського читача. Серед них я можу назвати Майка Йогансена, В. Чумака, В. Еллана-Блакитного.
Рано пішов із життя В. Еллан-Блакитний – поет, журналіст, політичний і державний діяч, редактор газети “Вісті ВУЦВК”. Поетичні твори митця увійшли до збірки “Удари молота і серця”. Це поезії, написані у період з 1917 по 1920 роки, в них митець відтворює світ, який бачить, кривавий світ революції і громадянської війни. В. Еллан-Блакитний вважав, що цей період вимагав і революційних вчинків і настроїв, революційної поезії. Закличні рядки його поезії “Вперед” перегукуються з образами поезії Лесі Українки “Досвітні огні”:
Ні слова про спокій! Ні слова про втому! Хай марші лунають бадьорі й гучні… Хай ніч облягає – та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні… Своєрідність післяреволюційного часу полягала в тому, що відродження національної культури йшло попереду соціальних змін, і в цьому могутньому імпульсі було стільки виключно особистісного, що межі контрольованої державою культури ставали тісними. Зміна влади не принесла митцям бажаної свободи. Злет української літератури, театру викликав у влади бажання зламати цих людей, поставити їх на коліна. І був розроблений план – план, який являв собою зразок мистецтва знищення: голодомор 1932-1933 років, репресії 30-х років.
До талановитих митців 20-30 років XX століття належить і Лесь Курбас, революційний театр якого ставив модерністські п’єси. Театр Леся Курбаса – це театр дії, для нього головне не традиційні декорації і бутафорія, а проблеми, почуття, які хвилюють глядача. Для його п’єс характерна гострота і актуальність тематики – це і проблеми українізації, історичної пам’яті народу, правдиве зображення тогочасного життя, без закликів щодо Леніна, Сталіна, партії більшовиків. За це й було його репресовано і розстріляно.
Українські письменники, що стали жертвами сталінських репресій, повертаються до наших читачів своїми творами, а життєвий і творчий їхній шлях ще є темою дослідження для наших науковців.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)