Містерія Байрона “Каїн”
Містерію, дію якої розгортається в “місцевості біля раю”, відкриває сцена піднесення молитви Ієгові. У молінні бере участь все нечисленне “людство”: вигнані з райських кущ у воздаяние за гріх Адам і Ева, їхні сини Каїн і Авель, дочки Ада й Селла й діти, зачаті дочками Адама від його ж синів. Проти побожності, що не міркує, батьків і брата, покірно приемлющих караючу долоню господню, інстинктивно повстає Каїн, що втілює собою безустанне вопрошание, сумнів, невгасиме прагнення у всім “дійти до самої суті”. Він цілком щирий, визнаючись:
Адам, Ева і їхні діти віддаляються до денних праць. Каїн, Що Міркує, залишається один. Він почуває наближення якоїсь вищої істоти, що “величественней ангелів”, яких Каїнові доводило бачити на околицях раю. Це Люпифер.
У трактуванні образа вічного опонента предвечного, низринутого з небесних височіней і приреченого на невпинні
Терза_ проклятими питаннями про таємницю свого існування, про закон смерті й кінцівки всього сущого, про загадку невідомого, Каїн молить прибульця дозволити його сумніву. Той пропонує йому зробити подорож у часі й просторі, обіцяючи Аді, що через годину або два той повернеться домийся
Невичерпна по винахідливості романтична фантазія Байрона знаходить вираження в другому акті містерії, що розгортається в “безодні простору”. Подібно Данте й Вергілію в “Божественній комедії”, тільки в специфічній романтичній ритміці й образності, почасти навіяною величчям мильтоновской барочної поетики, вони минуть минулі й прийдешні мири, у порівнянні з якими Земля ничтожней піщини, а заповітний Едем – менше шпилькової голівки. Каїнові відкривається безмежність простору й нескінченність часу. Люцифер незворушно коментує: “Є багато чого, що ніколи не буде / Мати кінця… / Лише час і простір незмінні, / Хоча й зміни тільки пороху / Приносять смерть”.
На незлічимій безлічі планет, що пролітають перед їхніми поглядами, довідається приголомшений Каїн, є й свої едеми, і навіть люди “иль істоти, що вище їх”. Але його цікавість неутолимо, і Люцифер показує йому похмуре царство смерті. “Як величні тіні, що витають / Навколо мене!” – викликує Каїн, і Сатана відкриває йому, що до Адама Землю населяли вищих істот, не схожі на людей, але силою розуму набагато їх що перевищували. Ієгова покінчив з ними “змішанням стихій, що перетворили / Особу землі”. Перед ними пропливають примари левіафанів і тіні істот, яким немає назви. Їхнє видовище велично й скорботно, але, по запевненню Люцифера, незрівнянно з лихами й катастрофами, які ще грядут, яким призначено випасти на частку адамова роду. Каїн засмучений:
Він любить Аду, любить Авеля й не в силах упокоритися з тим, що всі вони, все суще піддано загибелі. І він знову просить Сатану відкрити йому таємницю смерті. Той відповідає, що син Адама поки ще не в силах осягти її; треба лише уразуметь, що смерть – врата. “Каїн. Але хіба смерть їх не відкриє? /Люцифер. Смерть – / Переддень. /Каїн. Так, виходить, смерть приводить / До чого-небудь розумному! Тепер / Я менш боюся її”.
Каїн усвідомить, що його “провідник” по незлічимих мирах, загубленим у часі й просторі, не уступає міццю всесильному Ієгові. Але хіба сам Люцифер – не орудье Божие?
И отут Сатана вибухає. Немає й ще раз немає: “Він переможець мій, але не владика… / …Не припиниться / Велика нещадна боротьба, / Доколе не загине Адонаи / Иль ворог його!”
И на прощання дає йому рада: “Один лише добрий дарунок / Дало вам древо знання – ваш розум: / Так нехай він не тріпотить грізних слів / Тирана, що примушує вірити / Всупереч і почуттю й розуму. / Терпи й думки – Твори в собі / Мир внутрішній, щоб зовнішнього не бачити: / Зломи в собі земне єство / И прилучися духовному початку!”
Лише безсмертя духу здатне перешкодити всемогутності смертної долі, відведеного Ієговою людям, – такий прощальний урок, преподаний героєві Сатаною
Повернувшись до близьких, Каїн застає їх за роботою: вони готовлять вівтарі до жертвопринесення. Але жертвопринесення – знак смиренності перед долею, заздалегідь уготованным і несправедливим; проти нього-те й повстає вся жагуча, неприборкана натура Каїна: “Я сказав, / Що краще вмерти, чим жити в мученьях / И заповісти їхнім дітям!”
Від нього в жаху отшатывается лагідна, любляча Ада, мати його дитини; м’яко, але наполегливо примушує його до спільного приношення жертви Авель
И отут уперше нагадує про себе не присутній на сцені, але незмінно, що нагадує про себе персонаж, містерії – Бог: він прихильно приймає закланного молодшим братом, скотарем Авелем, агнця й далеко розкидає по землі плоди – жертву хлібороба Каїна. Авель незворушно радить братові принести на вівтар нові дарунки всевласникові. “Каїн. Так його відрада – / Чад вівтарів, що димляться від крові, / Страждання маток, що бекають, борошна / Їхніх дітищ, що вмирали під твоїм / Ножем благочестивим! Ладь із дороги!”
Авель стоїть на своєму, повторюючи: “Бог мені дорожче життя”. У приступі неконтрольованого гніву Каїн вражає його в скроню головень, схопленої сжертвенника.
Авель умирає. На стогони старшого сина, що повільно усвідомлює вчинене, Адама збігаються його близькі. Адам розгублений; Ева проклинає його. Пекла робко намагається захистити брата й чоловіка. Адам велить йому назавжди покинути ці місця
З Каїном залишається тільки Ада. Але перш ніж почати тягнути мириаду сумовитих незліченних днів, братовбивці має бути пережити ще одне випробування. З небес спускається ангел Господень і накладає на його чоло незгладиму печатку
Вони збираються в нелегкий шлях. Їхнє місце – у безрадісній пустелі, “до сходу від раю”. Роздавлений своїм злочином Каїн не стільки виконує волю батька й Ієгови, скільки сам відміряє собі кару за гріх. Але дух протесту, сумніву, вопрошания не вгасає
У його душі: “Каїн. ПРО, Авель, Авель! /Ада. Мир йому! /Каїн. А мені?”
Ці слова завершують п’єсу Байрона, що трансформувало містерію про смертний гріх у хвилююче таїнство непримиренного богоборства
Н. М. Пальців
(2 votes, average: 4.50 out of 5)