Мистецтво створення характеру. (По одному з добутків російської літератури XIX століття – А. С. Пушкін. “Кам’яний гість”)
Традиційний Дон Жуан із самого початку був протипоставлений усьому світу. Пушкінський Дон Гуан на початку трагедії – плоть від плоті свого миру й живе в повній згоді з ним. Недарма в Мадриді на кожному перехресті з ним може зустрітися “…свій же брат, нахабний кавалер, зі шпагою під пахвою й у плащі”.
Дон Гуан поводиться в повній відповідності з моральними принципами того середовища, породженням якої він є, і в цих моральних принципах виразно переглядає всі те ж “наполеонівське” – відносність понять честі, шляхетності,
И Дон Гуан лише елегійно зітхне про свою чергову жертву, будь те коханка або вбитий на двобої суперник, і кинеться назустріч новим пригодам.
Але є принципова відмінність безморальності пушкінського Дон Гуана від безморальності
На совісті втомленої багато зла,
Бути може, тяжіє.
Так говорить про своє минуле сам Дон Гуан. Але ми, глядачі й читачі “Кам’яного гостя”, цього зла не побачимо й нічого про нього не довідаємося. Воно – у легенді, а не в сценічній (та й у несценічній) історії героя. Справді, яке зло він приніс Инезе? Він скрасив кінець життя змученій жінці й лише жалує про те, що не захистив неї від негідника чоловіка. Яке зло він приніс Лаурі? Навпаки, Дон Гуан творчо збагатив співачку! І що не менш важливо: всі попередній Дон Жуаны готові були йти на будь-які хитрування, на будь-яке крутійство заради володіння жінкою. Пушкінський Дон Гуан – іспанський гранд із голови до ніг. Він як би прийшов у маленьку трагедію з іспанського “театру честі”, де девізом шляхетного героя була формула “Я є я”, тобто тотожність особистості, героїчна вірність собі в будь-яких умовах, свідома відмова від “личини”, від маскування – це все доля шахрая, “безчесного” слуги.
Але пушкінський Дон Гуан – дивна людина, що несе в собі самі протилежні початки: егоцентрист, замкнутий лише у власних переживаннях, і жизнелюбец, розкритий назустріч всім і всьому у світі, розважливий ” макь-явель” і чуйний, вірний друг. І ця людина все своє життя витратив, по суті справи, на якийсь досвід – адже взагалі-те мовлення в трагедії йде про кінцеві можливості людини, про ціну особистості в людському суспільстві. Виходить, герой – по Пушкіну – ответствен за свою долю, тому що він, виходячи із внутрішнього почуття волі, сам робить вибір свого шляху, вибір, що – він це відмінно знає! – майже напевно приведе до страждань і загибелі іншого