Мирний Панас Хіба ревуть воли, як ясла повні? (інша версія переказу) (скорочено)

Частина перша
І
Польова царівна
Було це одного чудового весняного дня. Приязно гріло ясне сонечко, співав жайворонок, сюрчали коники. Хотілося жити й любити.
До свого поля йшов парубок років двадцяти, що вирізнявся не одягом, не вродою, а палким поглядом темних очей, в якому відчувалася духовна міць і хижа туга разом. Парубкові здавалося, що його нива, в котру він уклав стільки праці, – найзеленіша, найкраща. Раптом почув чудову пісню, що її співала незнайома дівчина – низенька, чорнява, метка і жвава, в зеленому вбранні й заквітчана,

як русалка. Вони перемовилися кількома словами, й дівчина втекла.
Хлопець повернувся додому, до старенької, але чепурної хати. Упадали у вічі не достатки, а тяжка праця господарів. У Чіпки не спадала з думки незнайомка, котру й мати його не знала.
II
Двожон
Років за двадцять до кріпацької волі у село Піски прийшов невідомий чоловік середніх літ, назвався небожем (племінником) місцевого жителя й став козаком Остапом Макаровичем Хрущем. Через рік купив хатку на краю села, одружився з бідною дівчиною Мотрею. Жили тихо, мирно, багато працювали. Та обридло таке життя Остапові, кинув сім’ю й пішов на заробітки.

Скоро з Дону прийшла звістка, що Хрущ насправді – Вареник, має жінку й трьох дітей, яких покинув. Пішов поголос по селу, Мотрі нікуди не можна було очей поткнути із сорому. Остапа віддали в москалі, а Мотря народила сина Нечипора.
III
Дитячі літа
Не судилося Мотрі щастя. її й матір стали цуратися і люди. Нужда несказанна, хоч день і ніч жінка працює у полі та вдома.
Баба Оришка бавила онука, розказувала казки, відповідала на питання. А однолітки не приймали Чіпку до своїх ігор, дражнили “байстрюком”. Мати, змучена тяжкою роботою й нестатками, часто лаяла й била його, за це хлопець її не любив.
IV
Жив-жив!
Жив Чіпка без друзів до дванадцяти літ. І лихо та злість на всіх росли в його серці. Віддала мати хлопця в найми до багатія Бородая, а малий не послухав хазяїна, за що був побитий. Побіг палити господареві хлів, через те його вигнали.
На весну найняли Чіпку до діда Уласа пасти громадську отару. Там хлопець подружився зі своїм однолітком, сиротою Грицьком Чупруненком, полюбив діда. Підлітки пасли худобу й нищили горо бенят, бо вони, мовляв, із Христа Спасителя сміялися. Одного разу на отару напав вовк, і Чіпка відігнав його та врятував ягнятко.
V
Тайна-невтайна
Робота в діда Чіпці подобалася. Заробив хліба, грошей. А тут ще трохи землі їм дісталося в спадщину від родича. Мотря повеселішала, аж помолодшала. Та трапилося горе – не стало баби Оришки, й Чіпка дуже плакав та переживав.
Дід Улас розказав Чіпці про його батька. Той ще малим нікого не слухав, нікому не корився. Пан часто бив його, тому хлопець утік на Дон, одружився там, завів діток. Але дуже скучав за рідною стороною, повернувся в Піски з чужим паспортом, одружився з Мотрею. Два роки прожив тут, потім повернувся назад, там його за двожонство арештували й віддали у солдати. Чіпка замислився над долею батька й винуватив його лише в тому, що той не помстився панові.
VI
Дізнався
Прийшла зима. Люди дізналися, що їм дали волю, але треба було відпрацювати ще два роки. Знявся крик, гомін. Чіпка хотів знову пасти череду, але громада йому відмовила, чим тяжко образила. Став Чіпка працювати на своєму полі, купив овечок, корову, кобилу. Завелися гроші, й парубок придбав одяг, щоб не соромно у свято між люди показатися. Зустрів дівчину Галю, єдину дочку багатого хуторянина, й закохався.
VII
Хазяїн
Грицько ж пішов у чужі краї на заробітки, тяжко працював, спав на голій землі, їв на ходу. Склав грошенят, повернувся додому, купив нову хату, землю. Трохи загордився, посватався до дочки найбагатшого козака, але там такого зятя не хотіли. Поки роздумував, яку жінку брати, незчувся, як закохався в сусідню наймичку Христю – веселу, моторну й працьовиту дівчину. Одружилися вони, зажили тихим життям хліборобів. Народилися діти. Не чути В хаті ні лайки, ні сварки, і матері радили своїм дітям брати з них Приклад: сироти, все заробили чесною працею. Отак треба на світі жити!
Частина друга
VIII
Січовик
Велике село Піски, а півтори сотні літ тут були переважно хутірці із землянками. Якось тут оселився січовик Мирін Гудзь — немолодий, коренастий, з довгими вусами й оселедцем на голові. Ходив на полювання, побачив у козака Зайця дочку Марину, закохався та й одружився з нею. З того часу став хліб ростити, а жінка – сина Івана колихати.
Коли Івась підріс, став гратися у війну, про яку розказував батько; мати ж навертала його до мирного хліборобського життя.
Піщани були ще вільні, а кругом уже розляглася неволя, й сумно було козакові Мирону. Іван Гудзь одружився з козачкою Мотрею, народилися в них сини: Максим, Василь та Онисько. Дід часто розказував Максимові грізні повісті про давні походи й удмухнув пал своєї душі в молодесеньку душу онука.
IX
Піски в неволі
Дісталося село Піски панові Польському, небагатому шляхтичеві за якісь там заслуги перед царицею. Приїхав він із якимось жидком Лейбою, оголосив, що село тепер належить йому. Піщани загули, тоді генерал підскочив до переднього і вдарив того з усієї сили у вухо й поїхав у Гетьманське, розказав про “бунт”. Наступного дня у Піски вступила рота москалів. Селяни полякалися й мовчали, коли генерал ходив по хатах і переписував “своє добро”.
Мирін Гудзь не сидів на місці, роздобув собі й дітям папери, що вони – вільні козаки. Так його сім’я і ще кілька розумніших залишилися вільними, а інші стали кріпаками.
Генерал сказав, що люди житимуть, як і жили, тільки сплачуватимуть податок, який збиратиме Лейба. Жид приїхав з родиною та й почав шинкувати.
Піски стали розростатися, а Лейба – багатіти.
X
Пани Польські
Минуло десять років. До піщан дійшла звістка, що генерал помер, а генеральша їде з синами жити в село. Побудували новий панський палац, і піщани вперше відчули кріпаччину – робили все задарма. Приїхала генеральша й на людей навіть не глянула. На ранок наказано було знести всі хати, що загороджували вид з панських вікон. Щодня надходили накази, які потроху позбавляли людей волі. Піщани довго не піддавались, та, не подужавши генеральської сили, почали тікати. Ті, що залишилися, під панською нагайкою швидко стали перетворюватися на покірних волів.
Незабаром молодих паничів одвезли в науку, а приїхали старші дочки. Розпочалися бенкети, гуляння… Усіх треба нагодувати, напоїти. Стали селяни працювати на пана вже чотири дні на тиждень та зносити в двір курей, гусей, яйця. Дві старші доньки вийшли заміж за панів, а менша полюбила “хохла” сотниченка Саєнка й побралася з ним без материного благословення.
Залишилася генеральша сама і з нудьги завела котів, приставила до них наймичку. Та якось не догледіла кошеня, то наступного дня мазала панську кухню зі здохлим кошеням на шиї.
Найбільше генеральша не любила покоївку Уляну, у всьому її винуватила, а найбільше, що та нібито закохалася в камердинера Стьопку, якого пані сама жалувала. Уляну жорстоко висікли, Стьопка не став дожидатися своєї черги і втік, а пані з горя й померла.
Приїхав у село старший панич, порозганяв котів, слуг, а служниці, залишив. Уподобав Уляну. Через півроку поїхав, давши дівчині 50 карбованців, одяг і дозволивши піти з палацу. Та швидко вийшла заміж за Петра Вареника й через три місяці народила сина Івана.
Через рік приїхали в Піски обидва паничі з жінками й стали дерти з Кріпаків уже на дві сім’ї. Зубожіло село, з’явилися навіть злодії. Пан Василь Семенович оселився в новому палаці, не забув і про Уляну – взяв |Гі сина до панича в горниці. Та й ледащо був Улянин син, а Чіпчин батько. Ледь повидавав пан заміж своїх некрасивих, схожих на циганок, дочок. Розрісся рід Польських, царював у Гетьманському. Василь Семенович – предводитель, родичі – урядники, справники, судді, підсудки.
XI
Махамед
Максим Гудзь, вихований дідом Мироном, ще з дитинства був палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, усіх побивав, над усіма верховодив. Від нього чекали лише шкоди. Ставши парубком, всім збісився. Не вдалося його ні приструнчити, ні одружити, то дали в москалі.
XII
У москалях
Погнали рекрутів у Московщину. Дивувалися вони тамтешнім хатам – чорним, без вікон, людям у личаках та з бородами. Місто здивувало своїм багатством. Максим став заводієм і в казармі. Одне не подобалося – смердюче житло та поганий харч. Старші москалі стали брати його на прокорм – красти по селах. Начальство любило Максима за силу й кмітливість і зробило його унтер-офіцером.
XIII
Максим – старшим
Максим, як став старшим, одразу запишався. Потім йому це набридло, бо ні з ким душу одвести, по-братерськи поговорити.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Мирний Панас Хіба ревуть воли, як ясла повні? (інша версія переказу) (скорочено)

Categories: Скорочені твори

Links