Міркування над призначенням людини на землі після прочитання “Ти знаєш, що ти – людина”

…Усе почалося з вірша Омара Хайяма. Один раз я натрапив на його вірш, що схвилював мене:

Для чого миру ти?

Ніщо ти перед ним.

Існуєш ти чи ні –

Примара всі й дим.

Не знаю, може, філософи й знайдуть у цих словах мудрий зміст, але мені важко погоджуватися з вироком, що я – “ніщо у світі цьому”. Звичайно, людина приходить із небуття й іде в небуття. І все-таки, багато чого залежить саме від нього: буде його життя непомітним рухом повітря у всесвіті або спалахне сонячним променем або навіть новою зіркою. Це і є, на мій погляд,

слід людини на землі, що він про себе залишає

“Життя – це позика, а не подарунок”, – писав Боденштедт, маючи, напевно, у виді, що своїм життям ми не можемо розпоряджатися так, як нам захочеться. Бездумно жити ми просто не маємо права, тому що все життя нам потрібно повертати борги: батькам, які це життя подарували, бабусям з дідусям, які наділили мудрістю, друзям, які в скрутну мінуту приходять на допомогу, рідній землі, на якій ти народився. На мою думку, саме таким способом ти можеш довести цінність свого життя, сутність і глибину твого сліду на землі

Крові б, крові й сили цебром

Святогором

понести до мас!

Якби можна помножити серце,

Я б помножив би тисячу разів!

И роздав би, роздав би, роздав би,

Як промені моєї сили,

Так, щоб мир воспылал і став би,

И розбив би старі береги!

Ці слова Олексій Близько написав багато років тому, але вони дуже співзвучні моїм почуттям, тому що я вважаю, що життя без користі – це прості існування або передчасна смерть душі. Ні, я зовсім не проголошую глобальне самопожертви: подвиг Данко може повторити далеко не кожний. Але зробити щасливими рідних і друзів, серцем зігріти незнайомої людини, своїм учинком (нехай незначним) прикрасити рідну землю – от те, до чого повинен прагнути кожна нормальна людина, що усвідомлює своє призначення. Те самого призначення, з яким він прийшов у цей мир, і тільки виконавши його, він, як говорять мудрі, зможе виправдати цей прихід. Тому ніколи не можна забувати, що ти звешся людини, вінця природи й

Посмішка твоя – єдина,

Мучення твоя – єдина,

Ока твої – одні

…Моє доросле життя тільки починається. Говорять, коли людина робить перший крок у нього, на небі запалюється його зірка, що народилася разом з малям у мінуту його приходу до людей. Ця зірка сіяє над шляхом життя, над долею, начебто хоче яскравіше освітити всі завулки цього шляху, щоб людині було легше йти до своєї мети. Так нехай же моя зірка сіяє чисто й немінливо, тому що мені треба так багато зробити корисного на моєму шляху! Щоб тільки вистачило сил, завзятості й часу! Щоб тільки ніякі катаклізми цивілізації не ушкодили втіленню заповітних мріянь!..

Пройде час. Слідом за нами прийде нове покоління, що, напевно, буде краще нашого. І, можливо, у нього будуть уже свої орієнтири, свої цінності, навіть своє поняття про людяність. Але в будь-які часи кожна людина повинен усвідомлювати свою винятковість, унікальність свого великого призначення на землі. Тільки тоді

И перейде в спадщину їхня любов,

И рід не буде знати перекладу…

(Г. Луків)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Міркування над призначенням людини на землі після прочитання “Ти знаєш, що ти – людина”