“Тільки би Шевченкова Мадонна в сніжне небуття не полягла” (за віршем Л. Кисельова “Катерина”)

У Петрарки муза-натхненниця – Лаура, у Пушкіна – ціла галерея північних красунь, муза Катерина-Україна – у Шевченка…

Тяжінням серця до України в часи відвертої русифікації в’ кінці 60-х років XX століття молодий київський поет Леонід Кисельов, який писав російською мовою, почав творити вірші українською, а своєю Мадонною вибрав, які Шевченко, Катерину:

Доки буде жити Україна

В теплім хлібі, в барвних снах дітей –

Йтиме білим полем Катерина

З немовлям, пригнутим до грудей.

Потрапивши ще в дитинстві під вплив

непокірного духу й майстерності Шевченкового вірша, Леонід Кисельов продовжує традиції Кобзаря, метафорично зображуючи жінку-страдницю, як сплюндровану Україну. Поетові болить, що страдницька доля Катерини-України продовжується, і неначе вступаючи в діалог з Шевченком, Леонід Кисельов говорить:

Про дівочу цноту, про калину

Не співай, поете, не квили,

Бо іде сьогодні Катерина

Тим шляхом, що наші кревні йшли.

Як спомин про полум’яне минуле і одночасно як молитва до Бога звучать слова:

Вилами розхитували тропи,

Руйнували все старе дотла,

Тільки би Шевченкова Мадонна!

В сніжне

небуття не полягла!

Автор, образно створюючи логічний ланцюжок: Катерина – Україна – Мадонна – Матір Божа з немовлям – підносить нашу багатостраждальну Батьківщину на таку височину, що сприймаєш цей вірш як піднесену Молитву за Україну, як віру в її високе майбутнє, ведичну місію в історії людства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

“Тільки би Шевченкова Мадонна в сніжне небуття не полягла” (за віршем Л. Кисельова “Катерина”)