Зміст п’єси тісно пов’язане з історичними подіями. У цей час у російському суспільстві були захисники феодалізму й кріпосництва. У комедії зштовхнулися два століття – “вік нинішній” з “століттям минулому”. Яскравий представник “століття минулого” – так зване фамусовское суспільство. Це знайомі й родичі Павла Опанасовича Фамусова – богатого, знатного пана, у будинку якого відбувається дія комедії. Це князь і княгиня Тугоуховские, баба Хлестова, чоловіки Горичи, полковник Скалозуб. Всіх цих людей поєднує одна
точка зору на життя. Вони всі жорстокі кріпосники. У них уважається нормальним явищем торгівля людьми. Кріпаки щиро служать їм, іноді, рятують їхня честь і життя, а вони можуть виміняти їх на хортиць собак
Так на балі в будинку Фамусова Хлестова просить Софію, щоб та від вечері дала подачку для її арапки – дівки й собачки. Хлестова не бачить ні якої різниці між ними. Сам Фамусов кричить на своїх слуг: “У роботу вас, на поселенья вас!”. Навіть дочка Фамусова Софія, вихована на французьких романах, говорить своїй покоївці Лізі: “Послухай, вільності ти зайвої не бери!” Головне для фамусовского суспільства
– це багатство. Ідеалами для них є люди в чинах. Фамусов ставить за приклад Чацкому Кузьму Петровича, що був поважний камергер, “із ключем”, “багатий і на багатій був одружений”. Павло Опанасович бажає для своєї дочки Софії такого нареченого, як Скалозуб, тому що він “золотий мішок і мітить у генерали”. Фамусовское суспільство також гарне характеризує байдужне відношення до справ. Фамусов – “керуючий у казенному місці” і за цілий день він займається справами тільки один раз, на настійну вимогу Молчалина Фамусов підписує паперу, незважаючи на те, що в них “противуречье є, і багато чого недельно”. Павло Опанасович уважає “Підписано, так із плечей геть”. Потрібно відзначити відношення представників фамусовского суспільства до служби. На їхню думку, служити повинні тільки родичі. Фамусов говорить: “При мені служащие чужі дуже рідкі; усе більше….трини, своячки дитинки”. Ці люди нічим не цікавляться, крім обідів, вечерь і танців. Під час цих звеселянь вони злословлять і брешуть, один одному лицемірять. Вони “низькопоклонники й ділки”, “підлесники й підлабузники”. Павло Опанасович згадує про свого дядька Максимі Петровичі, великому вельможі: “Коли ж треба підслужитися, і він згинався в перегин.” Фамусов також з більшим шануванням зустрічає передбачуваного нареченого своєї дочки Скалозуба, він говорить: “Сергій Сергеич, до нас суду – з, прошу покірно…” “Сергій Сергеич, дорогою. Кладіть капелюх, сденьте шпагу…” Всіх представників фамусовского суспільства ріднять погляди на утворення й освіту. Подібно Фамусову вони щиро впевнені в тім, що “ученье – от чуму, ученість – от причина, що нині пущі, чим коли, божевільних “розвелося людей, і справ і думок”. А полковник Скалозуб, що не відрізняється розумом, розповідає про новий проект шкіл, ліцеїв, гімназій, де будуть учити “стройовому кроку, а книги збережуть тільки для більших оказій.” Фамусовское суспільство не визнає російську культуру й мову. Їм ближче французька культура, вони схиляються перед нею й перед французькою мовою. Чацкий у своєму монолозі говорить, що французик з Бордоіль, не знайшов тут ні звуку російського, ні російської особи”. Вони все единодушно ставляться до Чацкому, що є представником усього нового й передового. Їм незрозумілі його ідеї й прогресивні погляди. Чацкий намагається довести свою правоту, але все закінчується для нього не дуже добре. Вони поширюють слух про його божевілля, тому що не хочуть глянути на навколишній світ по – іншому. Так Грибоєдов описує конфлікт між двома таборами: табором прихильників кріпосного права й табором передових мислителів того часу
