Мій улюблений вірш Сергія Єсеніна (любовна лірика)
“Мені смутно на тебе дивитися…” – так починається вірш Сергія Єсеніна, якій сподобався мені найбільше. У цього поета мені подобаються багато віршів, особливо про милі серцю російські простори, села, берези. У них всі слова зрозумілі, читаються просто і легко. Цей вірш, на мій погляд, якось виділяється із загальної маси. Є схожі на нього, такі, як “Лист до жінки”, “Вечір чорні брови насупив…”, але це мене більше торкнулося. У рядках видний жаль про те, що було і чого не виправити вже. Відчувається, що Єсеніну важко було його
Начебто дощик мрячить Із душі небагато омертвілої
Видимо, колись кохана ним жінка знайшла своє щастя у житті, щастя, що упустив сам поет. Йому гірко, кривдно, тужливо. Пізно він усвідомив свої помилки, адже у минуле неможливо повернутися і поставити все на свої місця:
Так мало пройдено доріг, Так багато зроблено помилок…
Здається, що і природа переживає разом з людиною. Берези у нього – “згризені кістки”, сад – цвинтар. Слова повні песимізму: нічого гарного вже у житті не буде, спереду