“Мій улюблений письменник Олександр Олесь”
З глибини душі хвилею підіймається журба, злітає все вище і вище, кричить чайкою і її стогін стихає на найвищій ноті. А ось під чарівний спів солов’я розцвітає квітка небаченої раніше краси, розливаючи навколо себе неповторний аромат. Радість – ось ім’я цієї квітки. Незабаром все навкруги зачаровує чисте кришталеве тьохкання солов’я, яке навіває сум, від чого якось солодко щемить серце. Солов’їна пісня розсипається мерехтливими перлами і поєднує в собі і Радість, і Журбу, сплітає їх в єдине ціле, і неможливо роз’єднати ці почуття.
Так
“Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся”.
Поезії Олександра Олеся сповнені глибоким ліризмом, у своїх віршах автор через гру барв і звуків прагне передати сприйняття оточуючої природи. Для цього талановитого митця музика
“Хтось ударив без жалю по серці моїм, –
І забилося серце в вогні золотім…
І посипались іскри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні”.
Поет впевнений, що саме музика здатна найтонше передати суперечність і боротьбу людських почуттів, відобразити стан людської душі. Мабуть, саме через це вірші Олександра Олеся сповнені загадкової легкості, тонів, мелодій і ритмів, саме вони стали джерелом невичерпної наснаги для українських та зарубіжних композиторів. Понад вісімдесят поезій Олеся були покладені на музику композиторами самих різних національностей. Чарівне поєднання поетичних рядків і чудової музики здатні доторкнутися до самих потаємних струн людської душі. Це пісні на вірші О. Олеся “Любов”, “Ой чого ти, тополенько, не цвітеш…”, “Літньої ночі”, “Айстри”, “Чари ночі” та багато інших.
Гармонія природи і людини – ось провідна ідея більшості творів Олександра Олеся. Поету вдавалося надзвичайно яскраво змальовувати оточуючу природу: “трави шовкові, сонячні дні”, “зорі у воді”, “гори високі, срібло снігів”, “захмарене небо” тощо. У багатьох своїх віршах автор зображує рослин та тварин як звичайних людей. Разом з ним усі плачуть і сміються, сумують і радіють орли, лебеді, голуби, жайворонки і солов’ї:
“Сон… але всю землю збуде
Жайворон-гонець…”.
А маки, нарциси, проліски, айстри і троянди Олександра Олеся ніби стають учасниками “весільного свята квітів”. Як і люди, ці ніжні квіти вразливі та тендітні, як і люди, вони мають свої почуття:
“І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, –
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в’януть, де вічна весна…”.
Поезії Олександра Олеся подобаються мені тим, що їм властивий щирий ліризм, всепоглинаюче поривання до краси, загострена чутливість і тонке художнє сприйняття світу. Найбільш усього відчути це дозволяють вірші зі збірки “З журбою радість обнялась”. Олесь – справжній майстер півтонів, і тому у своїх поезіях йому не треба шукати сильних і яскравих виразів для своїх почуттів. Йому навіть не треба звірятися читачам до кінця. Навпаки, йому достатньо легких обрисів і натяків:
“Поглянь у душу: там, в труні,
Лежить любов моя розбита,
Парчею срібною покрита
І вбрана в квіти весняні”.
Про що б не писав Олександр Олесь, про природу чи кохання, про народ чи Батьківщину – у всіх його віршах Радість і Журба утворюють неповторний тандем. Поет залишив після себе велику творчу спадщину, у якій віра в щасливе майбутнє тісно переплелася з журливим романтичним настроєм. Олександр Олесь пронісся палаючим метеоритом, освітивши небосхил української літератури і залишивши після себе яскраві снопи іскор – свої чудові і неповторні поезії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)