У книги О. Твардовського “Василь Тьоркін” дивна і щаслива доля. Герой цієї поеми Василь Тьоркін знайомий буквально усім, сприймається як реально існуюча людина. Простий солдат Василь Тьоркін – це збірний образ Воїна. У ньому втілені кращі риси народу, що особливо проявилися в роки тяжких випробувань: мужність, героїзм, кмітливість, спритність, скромність, оптимізм. Любов до Батьківщини – одна з головних рис характеру Тьоркіна. Він любив свій край і розумів, що люди його покоління відповідають за нього і перед предками, і перед нащадками:
Нынче мы в ответе За Россию, за народ И за все на свете. Характер Тьоркіна розкривається в різноманітних ситуаціях: під час бою, на привалі, під жорстоким артилерійським обстрілом і в бесіді з мирними жителями: То серьезный, то потешный – Нипочем, что дождь, что снег – В бой, вперед, в огонь кромешный Он идет, святой и грешный, Русский чудо-человек. Героїзм Тьоркіна начисто позбавлений якої-небудь пози. Цей героїзм виростає з розуміння правоти того, за що він бореться: Бой идет святой и правый, Смертный бой не ради славы – Ради жизни на земле. Тьоркін – чуйна і тонка натура, здатна приймати близько
до серця чужі радощі і прикрощі. Тому він і став у роки війни не тільки улюбленим солдатським співрозмовником, але і своєрідною народною совістю. Мені подобаються в Тьоркіні його гумор, його жартівлива, із приповідками, народна мова. Вона містить багато виразів: “дати життя”, “як по нотах”, “кишка кишці дулю показує”. Твардовський розповів нам про фронтове життя рядового бійця (недарма поема має підзаголовок “Книга про бійця”). Спочатку – втрати і відступи, потім – наступальні бої. Під кінець ми бачимо Васю Тьоркіна що прямує на Захід: Праздник близок – мать-Россия, Оберни на Запад взгляд: Далеко ушел Василий, Вася Тёркин, твой, солдат. Твардовський надрукував перші розділи своєї поеми в 1942 році, у страшний для всієї країни рік. Він провів свого героя через найважчі випробування до самої Перемоги. Василь Тьоркін став символом усього воюючого народу. Читачі не хотіли вірити, що він – вигадана особа. Вони засипали Твардовського листами з проханнями написати продовження “Тьоркіна” і самі вигадували продовження (“Тьоркін на цілині”, “Тьоркін на БАМі” тощо.). їм не хотілося розставатися з героєм, так само, як не хотілося цього робити і мені. Твардовський написав потім поему-казку “Тьоркін на тому світі”, але я не можу уявити свого улюбленого героя мертвим. Він для мене живий.
