Мій улюблений герой у романі “Євгеній Онєгін” (Тетяна Ларіна)
Дика, сумна, мовчазна,
Як лань лісова боязка…
Замисленість, її подруга
Від самих колискових днів,
Теченье сільського дозвілля
Мріями прикрашала їй.
Можна писати ще й ще, але образ Тетяни залишиться незбагненним, малоуловимым і таємничим. Душа її тісно пов’язана із природою. Пейзажі, на тлі яких протікають події, добудовують, доповнюють стану, почуття героїні, прекрасно виражаючи те, що важко описати словами. Тетяна романтична й сентиментальна… Її тягнуть романи, що заміняють їй недолік щиросердечного спілкування,
Поступово Онєгін, лицар в очах Тетяни, відкривається їй з іншої сторони – як скептик, реаліст, не здатний любити (у той момент). Це
Дуель перевернула життя всіх героїв роману. Євгеній, Ольга залишають Село. Все це залишає глибокий слід у душі Тетяни, її характері й долі, однак любов не згасла – вона жива, але тепер Тетяна зрозуміла, що жити одними почуттями не можна, не завжди їх треба проявляти відкрито. Але час летить. Тетяна вже “не дитя”, і на настійну вимогу матері вона їде в Москву, де неї вмовляють вийти заміж за генерала. І Тетяна з “ніжної дівчинки” перетворюється в бездоганну, вишукану “законодавицю зал”. Її гордість, шляхетність, витончена смак – справжні. А неприступність, байдужість і безтурботність – це маска, що змушена носити Тетяна під тиском суворих законів світла. І хоча, незважаючи ні на що, її почуття живуть, наповнюють їй серце, але вони заховані, замкнені. А в душі вона залишається колишньою Таней, рветься назад: у старий будинок, у поля, ліси, у мир, де вона жила, не приховуючи своїх почуттів, де їй не потрібна була маска. Але навіть у світському оточенні вона не може стримати свої почуття до Онєгіна:
Вона його не піднімає
И, не зводячи з його очей,
Від жадібних вуст не віднімає
Байдужої руки своєї…
И все-таки, незважаючи на всю глибину своїх почуттів, коли їй “виразно всі”, коли вона розділяє любов Онєгіна, Тетяна не може звільнитися від думки свого суспільства. Вона відмовляє Онєгіну. У цьому її трагедія. Трагедія всіх героїв. Вони не розуміють один одного, перебуваючи під гнітом суспільних забобонів.
Чому мені подобається Тетяна? Може бути, тому що ми з нею в чомусь схожі? У ній є нескорима потреба почувати, любити, що зустрічається тепер усе рідше й рідше. У чомусь я з нею, напевно, не згодна, але її чистота й неординарність натури, її здатність перетворювати, її духовність мене вражають. Я многому від її навчилася, пройшовши з нею весь складний, незрозумілий, у чомусь гіркий шлях. Ми стали теперішніми подругами, і мені було жаль із нею розставатися.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)