Тетяна Ларіна – “милий ідеал” Пушкіна

А. С. Пушкін

На перший погляд незрозуміло, чому Пушкін, все життя закохувалося в блес-тящих світських красунь, називає своїм ідеалом скромну й серйозну Тетяну Ларіну. Напевно, як і всякій людині, йому хотілося надійності, вірності, пре-даності, які легше було знайти в незіпсованій сільській дівчині, ценив-ший книги й природу більше світських забав. Саме цього він дарма чекав від На-тальи Гончаровой, панянки з Полотняного Заводу.

Придивимося ближче до Тетяни. От який з’являється вона перед Онєгіним:

Отже, вона звалася Тетяною.

Ні

красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила б вона очей.

Дика, сумна, мовчазна,

Як лань лісова, боязка,

Вона в сім’ї своєї рідний

Здавалася дівчинкою чужої.

Уже в дитинстві не гри з іншими дівчинками, не ляльки, а Природа вабила до себе її:

Вона любила на балконі

Попереджати зорі схід,

Коли на блідому небокраї

Зірок зникає хоровод, И тихо

Край землі світлішає…

Тетяна розкривається перед нами і як неповторна індивідуальність, і як тип російської дівчини, що живе в провінційній дворянській сім’ї. Від матері вона успадкувала пристрасть до

французьких романів:

Їй рано подобалися романи;

Вони їй заміняли все;

Вона влюблялася в обмани

И Ричардсона й Руссо.

При цьому, як і багато інших росіян панянки, Тетяна “вірила преданьям про-стонародной старовини”. “Це чудове з’єднання грубих, вульгарних забобонів зі страстию до французьких книжок… можливий тільки в російській жінці. Весь внут-ренний мир Тетяни полягав у спразі любові; ніщо інше не говорило її душі, розум її спав”, – відзначав В. Г. Бєлінський. Уява Тетяни малювало романтичного героя, стати яким не міг ніхто із дворян-сусідів. Її душу чекала чогось більше піднесеного:

Давно серцеве томленье

Тіснило їй младую груди;

Душу чекала… кого-небудь,

И дочекалася… Відкрилися очі;

Вона сказала: це він!

Тетяна зуміла відчути незвичайність Онєгіна. І ця дівчинка, вихований-ная в дусі “гарних манер”, робить теперішній героїчний учинок – перша зізнається в любові. Пушкіна захоплюється її відкритою прямотою, порівнюючи Тетяну з манірними й спокушеними світськими дамами:

Кокетка судить холоднокровно,

Тетяна любить не жартуючи

И віддається безумовно

Любові, як миле дитя.

Не говорить вона: відкладемо –

Любові ми ціну тим помножимо,

Вірніше в мережі заведемо…

Природність і людяність, властивій Тетяні, при першому зіткненні з життям прийшли в рух, зробили її сміливої й самостійної. Вона пише пись-мо Онєгіну й чекає пояснення, сподіваючись на взаємність. Чому ж Онєгін не спосо-бен відповісти на її любов? А любов взагалі – загадка, причини її виникнення не в силах до кінця зрозуміти ніхто. І справа не в пересиченості й нечутливості душі Онєгіна. Він не любив – от і вся відповідь. Пушкіна говорить про свого героя з явною симпатією:Ви погодитеся, мій читач,

Що дуже мило надійшов

Із сумною Таней наш приятель;

Не в перший раз він отут виявив

Душі пряма шляхетність…

Після дуелі й від’їзду Онєгіна Тетяна надовго распрощалась із героєм свого ро-мана. Щоб краще зрозуміти його, вона стала читати книги, що залишилися в онегинском будинку, пильно вдивляючись у позначки, залишені Євгенієм на полях. Її уражене серце нашіптує:

Що ж він? Ужели подражанье,

Незначна примара, иль ще

Москвич у Гарольдовом плащі,

Чужих примх истолкованье,

Слів модних повний лексикон?..

Уж не чи пародія він?

Якщо не Онєгін, те однаково, кому тепер бути її обранцем. Тетяну везуть у Москву, “на ярмарок наречених”, і видають заміж за генерала, давнього друга Онєгіна (а виходить, людини далеко не незначного). Вчасно випадкової зустрічі на балі з Онєгіним вона встигла перетворитися з боязкої сільської панянки у світську даму:

Як изменилася Тетяна!

Як твердо в роль свою ввійшла!

Як утеснительного сану

Прийоми незабаром прийняла!

Хто б смів шукати дівчиська ніжної

У цієї величної, у цієї недбалої

Законодавиці зал?

Але в душі вона залишилася колишньої, що цінує вище забав суєтного світла книги, ” ди-кий сад” і могилу няньки у своєму старому маєтку. І отут трапляється ще одне чудо: влюбля-ется, важко, безнадійно, уже давно, здавалося б, що не вміє закохуватися Євгеній. І пише розпачливе лист-визнання. Але тепер Тетяна не вірить йому, щирості його почуття, думаючи, що раптова любов викликана її положенням у світлі. Але саме прекрасне в Тетяні – як і раніше її прямота й чесність:

Я вас люблю (до чого лукавити?),

Але я іншому віддана;

Я буду століття йому вірна.

Так трапляється в житті (і в літературі): два чоловіки, створені друг для друга, помилилися, і тепер їм ніколи не бути разом. І те, що ця Історія не окончилась вульгарною світською інтрижкою, – заслуга Тетяни. У її характері є внутрішня сила, чистота, надійність – якості, які можуть бути опорою чоловікові, сім’ї. Такі жінки їхали за чоловіками в сибірське посилання, ділили всі тяготи й негоди. Це – теперішній російський характер, яким зачарувався сам Пушкін і назавжди пле-ніл нас у своєму романі.

Не знайшли те, що шукали? Подивитеся


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Тетяна Ларіна – “милий ідеал” Пушкіна