Ми – українці (за поезією “Ми йдемо”)
Україна… Край краси й тяжкої недолі, неповторної пісні й волелюбного лицарства, край із багатою і на радість, і на криваві сторінки історією. Але найбільше багатство кожної землі – її вірні дочки й сини. У поезії “Ми йдемо” автор показав нас, українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею:
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів – звідусіль
виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Нелегка доля судилася нашій Україні. Проте не здавалися українці та йшли у бій, бо не можна знищити той народ,
Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею.
У цьому поході ми маємо вистояти, перебороти всі труднощі. Бо мріємо про те, щоб на нашій землі панували доброта, порядність, чесність, народ був радісним, діти – щасливими. Ми горді, що Україна почин. ає впевнено утверджувати себе на карті світу. Віримо, що рідна мова досягне вершин великої пошани в кожній сім’ї, у селі і в місті.
Подивіться на
Ми йдемо по Україні,
пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками,
і радість сяє в наших очах.