“Мертві душі” Гоголя – дивна книга

Посилення дидактичного початку в другому томі “Мертвих душ” приводить до появи героїв із прямими проповідницькими функціями. У першу чергу це ставиться до Муразову. Його “викриття” ледарства Хлобуева, корисливості Чичикова, несправедливості генерал-губернатора носять яскраво виражений учительний характер і перегукуються з аналогічними мотивами дидактичної літератури. Спосіб життя Муразова, яким він показаний у поемі, навряд чи є відбиттям реальної діяльності багатого відкупника.

Він скоріше відповідає тому ідеалу “праведного

багатства”, до якого призивали учительние “слова”. Праведність муразовских мільйонів усіляко підкреслює Костанжогло. Коли Чичиков висловлює припущення про те, що багатство Муразова “придбано не без гріха”, Костанжогло поспішає запевнити його у зворотному: “Самим бездоганним шляхом і самих справедливих засобів” (VII, 75). Під час голоду Муразов пропонує губернатору-генерал-губернаторові свої хлібні запаси, знаходить “спасенне” справу що разорились Хлобуеву, прагне наставити на шлях виправлення Чичикова, відвідуючи його у в’язниці. Останній мотив поряд з вимогою милостині постійно варіюється в наставляннях “како жити християнам”. “Відвідуй в оковехь що селить і вижь його лихо”, – говориться в “Измарагде” 35 .

На час роботи Гоголя над другим томом доводиться його знайомство з “Домостроєм”, про яке він залишив кілька захоплених відкликань. “У наставляннях і накресленнях, як вести господарство свій, як бути з людьми, як дотримати господарства земне й небесне, крім жвавості докладних звичаїв старовини, вражає глибока досвідченість життя й повнота обіймання всіх обов’язків”, – пише він А. М. Вьельгорской (XIV, 110). Створений в XVI столітті в руслі традиції учительних збірників, “Домострой”, у відмінність, від них належить до числа світських пам’ятників давньоруської літератури. “Це не віровчення, – відзначає його сучасний коментатор, – а практичний мінімум морального життя, що не пов’язаний з богословською стороною релігії” 36 . У характеристиці ряду персонажів другого тому можна знайти відбиття “наставлянь” “Домострою”. Приймаючи докір А. О. Смирновій (якої, до речі, Гоголь посилав свій екземпляр “Домострою” – див.: XIV, 140) – “дайте роботу дружині Костанжогло, вона вже занадто жалюгідна” 37 , – письменник радикально переробив її образ. У виправленій редакції дружина Костанжогло з’являється як помічниця чоловіка, сама господарює, сама займається вихованням і навчанням дочки. Образ “доброї дружини” в “Домострої” містить у собі неодмінне виконання саме цих обов’язків: “і дастъ брашно будинку й справа рабинямь, від плода руку своею насадить тяжание багато; препоясавъше міцно чресла своя, затвердить м’яз своя на справу й чада своя поучаетъ…” 38.

Гоголя-Художника “Домострой” залучав насамперед як пам’ятник, що зберіг, за його словами, “найдокладніші подробиці” національного побуту Древньої Русі, “з назвою речей, які тоді були у вживанні, з іменами блюд, які тоді готувалися і їлися” (XIV, 110). Як нам представляється, “Домострой” міг бути одним із джерел гастрономічних сцен у будинку Півня, з надзвичайною мальовничістю зображених Гоголем. У главі 51 пам’ятника, що Д. С. Лихачов назвав “повареною книгою” російського побуту” 39 , поміщений “наказ пана або пані своєму кухареві або ключникові”: “капусту або натину, або крошиво – висічено дрібно, і вимити добре, і уварити, і упарити горазно, у скоромні дні м’яса або шинка, або сальця шинкового покласти, забелъки піддати так припарити, а в пост сочкомъ залити або інший який навари додати так упарити; добре або заспиці підсипати так із сіллю й з кислі штями приварити, а кашку всяку по тому ж уварити й упарити добре із саломъ або з масло мъ… і всяку сімейну еству гарненько усьтряпати…” 40. Ті ж імперативні словесні конструкції ми знаходимо в “замовленні” Півня своєму кухареві: “В один кут поклади ти мені щоки осетра так визиги, в іншої гречаної кашки, так грибочков з лучком, так молок солодких, так мозків… Так щоб вона з одному боку… підрум’янилася б, а з іншого пусти її легше. Так исподку-те, пропечи її так, щоб всю її прососало, дошкулило б… А в обкладку до осетра підпусти буряк зірочкою, так сняточков, так груздочков…” Тільки й лунало: “Так присмаж, так підпечи, так дай упріти гарненько” (VII, 56). Зіставляючи ці описи, треба мати на увазі, що Гоголь зовсім не розглядав “Домострой” як джерело стародавніх кулінарних рецептів. Він писав про нього, як про книгу, що точно передає атмосферу патріархального життя: “Так і бачиш перед очами привітну старовину, її достаток, гостинність, радісне, розумне обращенье з гостьми з дивною відсутністю нудного етикету, визнаного необхідним нинішнім століттям” (XIV, 110). Ці слова письменника про “Домострой” можна вважати своєрідним авторським коментарем до образа гостинного й хлібосольного Півня, аж ніяк не випадково названого Гоголем “паном старого покрою” (VII, 49).

Затверджуючи, що в стилі Гоголя є присутнім біблійна традиція, А. В. Михайлов як приклад приводить розглянуту нами вище сцену. Дослідник пише: “Мовлення головним чином повинна йти не про відтворення зразків стилю, а про засвоєння особливої стилістичної інтонації, що сама несе в собі відомий зміст… Це тон наставляння, повчання, і його особлива докладність виникає від турботи про те, щоб усе, що слід зробити й зробити, було здійснено в точнейшем проходженні вищим приписанням” 41 . Тут потрібно, на наш погляд, одне істотне уточнення. Вплив біблійного стилю носить у Гоголя опосередкований характер. Воно сприймається письменником через найближчу в язиковому й жанровому відношенні національну дидактичну традицію, представлену в поетиці “Мертвих душ” давньоруськими повчаннями

Зміна способу “цитування” учительних “слів” у другому томі йде двома шляхами. Серйозність учительного тону з авторського мовлення переміщається в сферу мовлення “позитивних” героїв, у моральному вигляді й поводженні яких немає зяючого розриву між словом і справою, як це було в персонажів, що проповідують, першого тому. Виступу проти ледарства й ліні належать працьовитому “хазяїнові” Костанжогло, праведний відкупник Муразов засуджує несправедливе наживання Чичикова, чесний генерал-губернатор вимовляє в зборах чиновників обвинувальну промову проти хабарництва. У цих мовленнях у трохи перефразованому виді звучать улюблені мотиви давньоруських учительних “слів”. Коли, наприклад, Костанжогло говорить мужикові: “Я и сам працюю як віл, і мужики в мене, тому що випробував, брат: вся дрянь лізе в голову тому, що не працюєш” (VII, 60), – він немов повторює повчання “Измарагда” “како имети челядь”: “Не залишай же порозновати раба або рабу, мнозей бо злості научаеть порозность” 42 . Аналогічні приклади можна привести до “слів” Муразова й генерал-губернатора. Принцип травестийного “цитування” збережений лише частково в мовленні Чичикова, але це не трафаретне повторення його автопортретів з першого тому. Їх смеховая фарбування значно ослаблене, вони позбавлені змісту, що профанує, оскільки виступають у жанровому контексті патріархальної утопії другого тому й у сюжетній перспективі морального перетворення головного героя поеми

Міркуючи про місце церковних елементів у світських добутках давньоруської літератури, Д. С. Лихачов писав: “У церковній літературній традиції світський автор знаходив сильні слова осуду, яскраві фарби й твердий грунт для моралізування” 43 . У відомому змісті це судження застосовне й до автора “Мертвих душ”. Жанрова традиція учительного “слова” бере на себе в “Мертвих душах” кілька художніх функцій. Вона виступає як засіб відкритого вираження етичної позиції автора в його діалозі із читачами й героями поеми, у своїй прямій проповідницькій функції.

Учительная традиція використовується як звернена, травестийная форма мовної характеристики персонажів, що виявляє щирий зміст искажающей їхній моральний вигляд “страсті” (образи Чичикова й Плюшкина). Вона може відігравати роль гротескного художнього прийому, що малює певний склад характеру героя (інвективи Собакевича одержують у Гоголя психологічне мотивування: “Собакевич не любив ні про кого добре озиватися” – VI, 97). Питома вага дидактичних форм підвищується в другому томі поеми, де вони переходять у сферу мовлення близьких авторові героїв – “ідеологів” (Муразова, Костанжогло, генерал-губернатора) і стають способом вираження їх соціально – моральних програм. У цілому ж учительная традиція в “Мертвих душах” є складовою частиною потужного критичного пафосу гоголівської поеми, про яку Герцен сказав: “” Мертві душі ” Гоголя – дивна книга, гіркий докір сучасної Русі, але не безнадійний” 44 . Називаючи в статті про “істоту російської поезії” учительное “слово” чудовим “по прагненню направити людини не до захоплень серцевим, але до вищої, розумної тверезості духовної” (VIII, 369), Гоголь давав читачам ключ до збагнення одного із самих таємних змістів своєї поеми