Перший варіант…створення правил – це не є сама по собі мета поезії, інакше поет виродиться в схоласта, що вправляється в складати правил для неіс-нуючих або непотрібних речей і положень. В. Маяковський Їх було четверо, великих, хоробрих, що насмілилися залишити протоптані шляхи і піти поетичним бездоріжжям. Двоє визнаних і шанованих і двоє, що заперечуються або принаймні підлягають дискусії. Тредіаковський, Пушкін, Некрасов, Маяковський… Вони замінили прийоми і поетичний словник попередників більш демократичним, зрозумілим більшості
читачів. “Высокопарныя славенщизиа ныне уху моему жестка кажется”, – скаже Тредіаковський і замінить “вірші” поезією. Пушкін доведе двоскладові стопи до досконалості і буде обвинувачений у грубості поетичного словника. Некрасов відгранує трискладові стопи і введе в словник поезії незграбний селянський говір. Маяковський же відкриє нову систему віршування і дасть слово “вулиці без’язикій”. Правда, вже в Пушкіна можна зустріти поетичні проби в цьому роді, і він передбачав, що з’явиться поет, який “зробить тонічний вірш народним”. Різностопні вірші зустрічаємо ми в байках
і у великого Грибоедова, вільно поводиться з римою Некрасов. Таким чином, у Володимира Володимировича були геніальні попередники. В основі вірша Маяковського – ритм події, що зображується. Я недаром вздрогнул. Не загробный вздор. В порт горящий, как расплавленное лето. Разворачивался и входил “Товарищ Теодор Нетте”. Невже немає тут картини входу судна и порт: два грубих привітальних гудки, потім повільний поворот корпусу і після паузи здвоєний удар якоря об воду? Другим відкриттям Маяковського була пауза як ритмічна одиниця вірша. Навіть у Пушкіна “плазують вужі”, тобто вставляється слово “уж”, щоб одержати потрібну стопу, потрібну тривалість: “Читатель ждет уж рифмы “младость”. Тепер стопи не те щоб скасовуються, а просто вже не панують у рядку. Не треба більше підраховувати порядок і кількість наголошених і ненаголошених складів. Важливий тільки підрахунок наголошених складів, навколо яких групуються ненаголошені. Те, що вражає звичайно читача – драбинка, – найменш важлива частина стилю Маяковського. У чернетках поет обходився без неї і без розділових знаків, але при друкуванні наполягав на “драбинці”: він був переконаний, що розділових знаків мало для правильної передачі інтонації. Стихія Маяковського – це стихія усного мовлення. Не читати по складах, а слухати “агітатора, горлана-главаря” і разом з ним переживати поетичні осяяння або мучитися в пошуках потрібного слова, якого просто немає в мові і яке потрібно народити “в муках ночей… величием равное Богу”. Усне мовлення привело і до “нової” рими, іменованої “бідною”, або складеною, або асонансною, що просто живе в плині живого слова. В поцелуе рук ли, губ ли, в дрожи ль тела близких мне красный цвет моих республик тоже должен пламенеть, В раздетом бесстыдстве, в боящейся дрожи ли, но дай твоих губ неисцветную прелесть. Мы с сердцем ни разу до мая не дожили, а в прожитой жизни лишь сотый апрель есть. На місці умовних поетичних відчувань, що прийшли ще з манірного XVIII століття, Володимир Володимирович споруджує “громаду-любов і громаду-ненависть” – точно за прозрінням Некрасова: “То сердце не научится любить, которое устало ненавидеть”. Другий варіант Масштаб особистості Володимира Маяковського був величезний. Його ліричний герой, що був другим “я” поета, мріяв про швидке прекрасне майбутнє, але ці мрії розбивалися об вульгарність побуту, і цей конфлікт був доведений до трагізму. Переживання ліричного героя Маяковського знаходили сильний емоційний відгук у читача. Цьому сприяли й експресивність поетичного слова поета, його експерименти у віршуванні. Значно перетворивши традиційну силабо-тонічну систему віршування, яка склалася ще в XVIII столітті, Маяковський створив новий вірш – тонічний. Це різко змінювало ритмічний малюнок вірша, кожне слово в ньому було чітко виділене. Графічно це виявилося в заміні “стовпчика” “драбинкою”: Будто в гости к старой, старой бабушке Я вчера приехал в Киев. Новаторство в мові поезії Маяковського було різнобічним. Поет закликав до розширення поетичного словника. Мова класичної російської літератури багата, але, на думку Маяковського, не відбиває життя, яке змінилося, воно “вимагає слів швидких, ощадливих, уривчастих”. Він сміливо вводить у свої вірші “мову вулиць”, адже “про нове треба говорити й новими словами”. Деякі неологізми Маяковського ввійшли в нашу мову, наприклад такі, як “прозаседавшиеся”; “мерех-люндия”; “планов громадье”; “серпастый, молоткастый” паспорт; “бронзы многопудье”. Маяковський широко використовує прийом алітерації, тобто повторення букв або буквених сполучень: “Гриб. Грабь. Гроб. Груб”; “Пей. Пой!”; “колибри выбрил”; “уготовано логово”; “вопрос – прост”. Ще один його улюблений прийом – побудова фрази, де є слова з різними наголосами: “полками по полкам книжным”, “превращусь не в Голі: гою, так в толстого”. За цим словесним жонглюванням, крім прекрасного знаний мови, стоїть колосальна робота. Своєрідні не тільки словотворчість і вибір засобів поезії Маяковського, але і її синтаксис. “Вірші, звернені до народу, повинні читатися вголос”, – стверджував Маяковський. Багато творів поета побудовані на розмовних, приятельськи задушевних, мітингових інтонаціях. Тому в них часто зустрічаються вигуки, питання, звертання, наказові звороти, паузи (“Нате!”; “А вы… могли бы?”; “Послушайте!”; “Знаете что, скрипка? Давайте будем жить вместе! А?”). Новаторство Маяковського виявилося й у розмаїтості рим. Поряд із класичною римою (збіг закінчень) – “неплохой – чепухой”; “омывая – трамвая”; “учинил – чернил” і т. д. – він використовує риму “для слуху”, а не “для очей”. Причому часто римує тільки найважливіше слово. Приклади – у будь-якому творі: “вызмеив – при социализме”; “святцы – снятся”; “ваши – не страшен”; “греется – канареица” і т. д. Маяковський вважав працю поета такою ж потрібною суспільству, як праця столяра, рибалки або сталевара. Він зараховував себе до пролетарів духу. У його поетичних творах вибір слів і засобів мови, зміст твору, форма, у яку вкладаються думки і почуття, нерозривно пов’язані між собою. Він прагнув розмовляти мовою, доступною мільйонам людей, – і він цієї мети досяг. Його поезія дала всебічне уявлення про час, у якому він жив, і про нього самого. І тому Маяковський посів одне з чільних місць у російській поезії.
