МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ – Антуан де Сент-Екзюпері (1900 – 1944) – ЛІТЕРАТУРА XX-XXI СТОЛІТТЯ

II

Так я жив самотнім життям, і не було нікого, з ким міг би по-справжньому поговорити, аж до аварії, якої я зазнав у Сахарі шість років тому. Щось поламалось у моторі мого літака. Зі мною не було ні механіка, ані пасажирів, і я мав усе зробити сам, хоч ремонт був складний. Це для мене було питання життя або смерті. Питної води я мав од сили на тиждень.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тисячі миль від будь-якого людського житла. Я був ще самотніший, ніж той, хто після корабельної катастрофи опиняється на плоті серед океану. Уявіть

же собі, як я здивувався, коли на світанку мене збудив чийсь дивний голосок. Він сказав:

– Будь ласка… намалюй мені баранця.

– Що?

– Намалюй мені баранця…

Я скочив, наче мене грім ударив. Ретельно

Протер очі. Пильно подивився навколо. І побачив незвичайного хлопчика, що серйозно розглядав мене. Отож я круглими від подиву очима дивився на цю появу. Не забувайте, що я був за тисячі миль від будь-якого місця, де жили люди. А тим часом не схоже було, щоб цей хлопчик заблукав або до смерті стомився чи вмирав від голоду, спраги, а чи від страху. Зовні він не був схожий на дитину, яка загубилася серед

пустелі, за тисячі миль від населених місць. Нарешті до мене повернулася мова, і я сказав:

– А… що ти тут робиш?

Тоді він знову попросив тихо і дуже серйозно:

– Будь ласка… намалюй мені баранця…

Таємнича поява так вразила мене, що я не наважився відмовитись… Але в ту ж мить згадав, що вчився головним чином географії, історії, арифметики та граматики, – і сказав хлопчикові (дещо навіть сердито), що не вмію малювати. Він одказав:

– Це нічого. Намалюй мені баранця.

IV

Так я узнав ще одну дуже важливу річ: його рідна планета навряд чи більша, ніж будинок!

Це не дуже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, котрим дали імена, є ще сотні інших, і серед них такі маленькі, що їх навіть у телескоп важко помітити. Коли якийсь астроном відкриє таку планету, він дає їй не ім’я, а номер. Називає, скажімо: астероїд 3251.

У мене є серйозні підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, – астероїд В-612. Цей астероїд бачили тільки раз – 1909 року, його помітив у телескоп турецький астроном.

V

Щодня я щось взнавав про його планету, про те, як він вирушив звідти в мандри, як подорожував. Він розповідав про це поступово, між іншим. Таким чином на третій день я дізнався про трагедію з баобабами.

Це теж сталося завдяки баранцеві, бо маленький принц, ніби пойнятий тяжким сумнівом, раптом запитав мене:

– Скажи, правда ж, баранці їдять кущі?

– Так, це правда.

– О! Я радий.

Я не зрозумів, чому важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц додав:

– Виходить, вони й баобаби їдять?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби – не кущі, а величезні, як дзвіниця, дерева, і якби він привів навіть цілий табун слонів, вони не з’їдять і одного баобаба.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся:

– Їх довелося б поставити один на одного… – А тоді розважливо сказав: – Баобаби спочатку бувають маленькі.

– Це правда. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

– Ну як же! – відповів він, ніби йшлося про щось очевидне. І мені довелося добре подумати, доки я не зрозумів, у чому річ.

На планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, ростуть корисні трави і бур’яни. Отже, там є добре насіння корисних рослин і шкідливе насіння бур’янів. Але ж насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, доки якійсь насінинці не заманеться прокинутись. Тоді вона спершу несміливо пускає до сонця паросток – маленьку безневинну травинку. Якщо це редиска або троянда – хай собі росте. А коли це бур’ян – треба одразу, як тільки розпізнаєш паросток, вирвати його з корінням. На планеті маленького принца було жахливе насіння… То насіння баобабів. Грунт планети був геть уражений цим насінням. А баобаб – така рослина, що коли розпізнаєш її надто пізно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить усю планету. Він проб’є її своїм корінням. І якщо планета дуже маленька, а баобабів дуже багато, вони розірвуть її на шматки.

– Є таке правило, – казав мені згодом маленький принц. – Прибрався сам уранці – ретельно прибери і свою планету. Треба виривати баобаби одразу ж, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді паростки троянд і баобабів майже однакові. Це дуже нудна робота, але й дуже легка.

Якось він порадив мені спробувати намалювати такий малюнок, щоб усе це добре затямили діти і моєї планети.

– Якщо колись вони подорожуватимуть, – казав він, – це стане їм у пригоді. Інколи якусь свою роботу можна й відкласти, од того нічого не трапиться. Але з баобабом зволікати не можна – буде лихо. Я знав одну планету, на якій жив ледар. Він не прополов вчасно три кущики…

З розповіді маленького принца я намалював цю планету. Я не люблю повчати. Але люди так мало знають, якої шкоди завдають баобаби, а небезпека для того, хто попав би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і відходжу од своєї стриманості. “Діти! – кажу я. – Стережіться баобабів!”

VIII

Невдовзі я навчився розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завжди росли прості квіти – у них був тільки один ряд пелюсток, і вони нікого не турбували. Вранці ті квіти розпускались у траві, а ввечері в’янули. А ця якось проросла із зернятка, занесеного невідомо звідки, і маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші росточки. То міг бути якийсь новий вид баобаба. Проте незабаром кущик перестав рости і зібрався цвісти. Маленький принц, який стежив за величезним пуп’янком, відчував, що ось-ось побачить якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій кімнатці, ще не була готова – вона все чепурилася. Дбайливо добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як ото мак-самосій. Вона хотіла постати в усьому сяйві своєї краси. О, то була неабияка кокетка! Отож її таємниче вбирання тривало багато днів. Нарешті, одного ранку, саме коли сходило сонце, пелюстки розкрилися.

Як ретельно вона готувалася, скільки точної праці доклала, а тепер, позіхаючи, мовила:

– Ох, я насилу прокинулась!.. Вибачте… Я ще не зачесана…

Маленький принц не міг стримати свого захоплення:

– Які ви гарні!

– Справді? – тихо мовила квітка у відповідь. – І зауважте, я народилася разом із сонцем…

Маленький принц здогадався, що красуня не занадто скромна, але вона була така зворушливо гарна!

– Здається, пора снідати, – за хвилю додала вона. – Будьте ласкаві, подбайте про мене…

Збентежений маленький принц знайшов поливалку зі свіжою водою і полив квітку.

Невдовзі стало зрозуміло, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і маленький принц геть замучився з нею. Одного разу, говорячи про свої чотири колючки, вона сказала йому:

– Нехай приходять хоч тигри з пазурами – не страшно!

– На моїй планеті тигрів немає, – заперечив маленький принц. – До того ж тигри не їдять трави.

– Я не трава, – тихо відповіла квітка.

– Вибачте…

– Я не боюся тигрів, а протягів не переношу. У вас є ширма?

“Не переносить протягів… кепсько для рослини, – подумки відзначив маленький принц. – Дуже складно з цією квіткою…”

– Увечері накрийте мене ковпаком. У вас надто холодно. Незатишна планета. Там, звідки я прибула…

І урвала, її занесло сюди ще зернятком. Вона нічого не могла знати про інші світи. Хотіла так наївно збрехати і викрила себе – знітилася, потім кашлянула два-три рази – хай маленький принц відчує свою вину.

Отож незабаром у маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, прокинулися сумніви. Слова, що не мали ніякої ваги, він узяв близько до серця і відчув себе дуже нещасливим.

– Мені не треба було її слухати, – довірливо сказав він мені одного разу. – Ніколи не треба слухати квітів. Треба дивитися на них і дихати їхніми пахощами. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. Ота розмова про тигрячі пазурі мала б зворушити мене, а я розсердився… – І ще він признався: – Тоді я ще нічого не розумів! Треба було судити про все по її вчинках, а не словах. Вона дала мені свої пахощі, осяяла мене. Я не повинен був тікати! За тими наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. Але я був надто молодий, щоб уміти любити.

IX

Мені здається, що він утік з перелітними птахами. Вранці того дня старанно прибрав свою планету. Турботливо прочистив діючі вулкани. Він мав два діючих вулкани. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. І ще у нього був один згаслий вулкан. Але, як він казав, хто знає, що може трапитись! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять рівно і тихо, без вивержень. Виверження вулкана – це ніби пожежа в димарі, коли там горить сажа. На Землі, ясна річ, вулканів не прочистиш – для цього ми надто малі. Тому вони й завдають нам стільки прикрощів.

Пойнятий смутком, маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Він думав, що ніколи більше не повернеться. Але вся ця звична робота того ранку була йому надзвичайно приємна. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити її ковпаком, він мало не заплакав.

– Прощайте, – сказав квітці маленький принц. Та вона не відповіла. – Прощайте, – повторив він.

Вона кашлянула. Але не від простуди.

– Я була дурна, – озвалася нарешті квітка. – Вибач мені. І постарайся бути щасливим.

Маленький принц був дуже здивований, що вона не дорікала йому. Стояв збентежений, зі скляним ковпаком у руках. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.

– Ну, звісно, я люблю тебе, – мовила квітка. – Ти не знав цього, то моя вина. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути щасливим… Залиш цей ковпак. Він мені вже не потрібен.

– А вітер…

– Я не так і застуджена… Нічна прохолода буде мені корисна.

– А звірі…

– Треба стерпіти, коли з’явиться дві-три гусениці, – я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш далеко. А великих звірів я не боюсь. У мене теж є пазурі. – І вона простодушно показала свої чотири колючки. Потім додала: – Не зволікай, це мене дратує! Ти ж надумав іти. Вирушай. – Вона не хотіла, щоб маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда квітка…

XX

Але трапилося так, що після довгих блукань, пройшовши через піски, скелі і сніги, маленький принц, нарешті, знайшов дорогу. А всі дороги ведуть до людей.

– Доброго дня, – сказав він.

То був сад, повний квітучих троянд.

– Доброго дня, – відповіли троянди. Маленький принц подивився на них. Усі вони були схожі на його квітку.

– Хто ви? – вражений, спитав він.

– Ми – троянди, – сказали квіти.

– А-а!.. – мовив маленький принц.

І відчув себе дуже нещасним. Його квітка розповідала йому, що вона одна така в усьому світі. А ось тут було п’ять тисяч таких самих квіток, в одному лише саду!

“їй було б дуже прикро, якби вона побачила це! – подумав маленький принц. – Вона б страшенно розкашлялась і вдала, що вмирає, аби тільки не стати смішною. А я мусив би прикидатись, ніби доглядаю її, бо інакше, щоб принизити й мене, вона справді могла б умерти…”

А потім він ще сказав собі: “Я думав, що маю таке багатство – єдину в світі квітку, а то звичайнісінька троянда. Проста троянда і три вулкани, які сягають мені до колін і з яких один погас, можливо, назавжди – цього замало, щоб бути великим принцом…” Він ліг на траву і заплакав.

Отоді й заявився лис.

– Доброго дня, – сказав лис.

– Доброго дня, – чемно відповів маленький принц. – Хто ти? – спитав маленький принц. – Ти такий гарний…

– Я – лис, – сказав той.

– Пограйся зі мною. Мені так сумно…

– Я не можу з тобою гратися, – відказав лис. – Я не приручений.

– О! Вибач, – мовив маленький принц. І, подумавши, додав: – А що означає “приручити”?

– Ти нетутешній, – сказав лис. – Що ти шукаєш?

– Я шукаю людей, – відповів маленький принц. – А що означає “приручити”?

– Люди, – сказав лис, – мають рушниці і ходять на полювання. Це так ускладнює життя! І ще вони розводять курей. Це єдина користь від них. Ти шукаєш курей?

– Ні, – мовив маленький принц. – Я шукаю друзів. А що означає “приручити”?

– Це давно забуте поняття, – сказав лис. – Воно означає привернути до себе… їй для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий самий, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі…

– Я вже трохи розумію, – озвався маленький принц. – Є одна троянда… здається, вона приручила мене…

– Можливо, – сказав лис. – На Землі чого тільки не побачиш…

– О, це не на Землі, – заперечив маленький принц.

Лис, здавалося, страшенно здивувався:

– На іншій планеті? А на тій планеті є мисливці?

– Ні.

– Ну, це цікаво! А кури є?

– Ні!

– Нема нічого досконалого на світі! – зітхнув лис. А потім він знову повернувся до того ж:

– Моє життя одноманітне. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Усі кури однакові. І люди всі однакові. І мені трохи нудно. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Твоя же хода, як музика, викличе мене з нори. А потім – дивись! Бачиш, он там, на полях, достигають хліба? Я не їм хліба. Мені зерно ні до чого. Лани хлібів не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся, наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш! Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест хлібів під подихом вітру…

Лис замовк і довго дивився на маленького принца.

– Будь ласка… приручи мене! – попросив знову.

– Я б з радістю, – відповів маленький принц, – але в мене мало часу. Мені ще треба знайти друзів і пізнати багато різних речей.

– Пізнати можна лише те, що приручиш, – сказав лис. – У людей вже немає часу пізнавати. Вони купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, що продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Як хочеш мати друга – приручи мене!

– А що для цього треба робити? – спитав маленький принц.

– Треба бути дуже терплячим, – відповів лис. – Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока поглядатиму на тебе, дивитимусь, а ти нічого не казатимеш. Мова – це джерело непорозуміння. Але кожен день ти сідатимеш трохи ближче…

На другий день маленький принц прийшов знову.

– Краще, якби ти приходив в один і той самий час, – сказав йому лис. – Якщо ти прийдеш, наприклад, о четвертій годині дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. І чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим я буду. О четвертій годині я вже почну хвилюватись і непокоїтись; я пізнаю ціну щастя!

А якщо ти приходитимеш коли-будь, то я ніколи не знатиму, на котру годину готувати своє серце… Мають бути обряди.

– А що таке обряди? – поцікавився маленький принц.

– Це теж давно забута річ, – відповів лис. – Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину – на всі інші години. Є, наприклад, такий обряд у моїх мисливців. У четвер вони танцюють із сільськими дівчатами. Це такий чудовий день – четвер! Я йду прогулятись і доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, я зовсім не мав би вільного часу.

Так маленький принц приручив лиса. І коли настав час прощатись, лис мовив:

– О! Я плакатиму за тобою…

– Ти сам винен, – сказав маленький принц. – Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив…

– Авжеж, – підтвердив лис.

– Але ж ти плакатимеш! – сказав маленький принц.

– Авжеж, – відповів лис.

– Виходить, ти нічого не виграв.

– Виграв, – заперечив лис. – Згадай, що я казав про золоті хліба. – Потім він додав: – Піди ще поглянь на троянди. Ти зрозумієш, що твоя троянда – єдина в світі. А коли вернешся попрощатись зо мною, я подарую тобі одну таємницю.

Маленький принц пішов поглянути на троянди.

– Ви зовсім не схожі на мою троянду, – сказав він їм, – ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Таким був раніше мій лис. Він був схожий на сто тисяч інших лисів. Але я з ним потоваришував і тепер він став єдиним у цілому світі.

Троянди дуже зніяковіли.

– Ви гарні, але пусті. Заради вас не захочеться вмерти. Певна річ, звичайний перехожий і про мою троянду подумає, що вона така ж, як і ви. Але вона одна-єдина, дорожча від усіх вас. Бо я полив її. Бо я накрив її скляним ковпаком. Бо я затулив її ширмою. Бо задля неї я знищив гусінь (залишив тільки двох чи трьох, щоб вивелись метелики). Бо я чув її, коли вона скаржилась чи похвалялась і навіть коли замовкала. Бо це моя троянда.

І маленький принц повернувся до лиса.

– Прощай… – сказав він.

– Прощай, – відповів лис. – Ось мій секрет. Він дуже простий: зірко бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш. Твоя троянда така дорога тобі тому, що ти віддав їй стільки часу.

– Моя троянда дорога мені… – повторив маленький принц.

– Люди забули цю істину, – сказав лис. – Але ти не повинен забувати. Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду…

– Я відповідаю за свою троянду… – повторив маленький принц, щоб краще запам’ятати.

XXV

– Люди набиваються у швидкі поїзди, але вони вже не знають, що шукають, – сказав маленький принц. – Тому вони метушаться і крутяться то сюди, то туди… – І додав: – Усе це пусте…

Криниця, до якої ми прийшли, була не така, як інші криниці в Сахарі. Криниці тут – це просто ями в піску. А ця була схожа на сільський колодязь. Але там не було ніякого села.

– Дивно, – сказав я маленькому принцові, – тут усе приготовано – корба, відро, мотузка…

Він засміявся, торкнув мотузка, почав крутити корбу. І корба заскрипіла, як ото рипить старий флюгер, що довго не рухався.

– Чуєш? – озвався маленький принц. – Ми розбудили цей колодязь, і він співає…

Мені не хотілося, щоб він стомився.

– Я сам витягну, – сказав я, – тобі це надто важко.

Повільно витягнув я відро. Надійно поставив його на цямрину криниці. У вухах мені ще лунав спів корби, а у відрі, де ще тремтіла вода, стрибали сонячні зайчики.

– Мені хочеться цієї води, – сказав маленький принц, – дай мені напитись…

І я зрозумів, чого він шукав! Я підніс відро до його вуст. Він пив, заплющивши очі. Було гарно, як на свято. Це була не звичайна вода. Вона народилася від довгої дороги під зірками, від рипіння корби, від зусилля моїх рук, приємна серцеві, як подарунок. Так у дитинстві мені сяяли різдвяні подарунки – вогнями свічок на ялинці, музикою опівнічної меси, лагідними усмішками.

– Люди на твоїй планеті, – сказав принц, – вирощують п’ять тисяч троянд в одному саду… і не знаходять того, що шукають…

– Не знаходять… – підтвердив я.

– А те, що вони шукають, можна було б знайти в одній-єдиній троянді, у ковтку води…

– Це правда, – погодився я.

І маленький принц додав:

– Але очі не бачать. Потрібно шукати серцем.

Я напився. Дихалось легко. Пісок уранці такого кольору, як мед. І від цього кольору меду я теж був щасливий…

– Ти повинен виконати свою обіцянку, – тихо мовив маленький принц, знову сівши біля мене. – Пам’ятаєш… обротьку для мого баранця… я ж відповідаю за ту квітку!..

Отож я намалював обротьку для баранця. Віддав малюнок, і в серці у мене защеміло.

– Ти щось надумав, а я не знаю…

Але він не відповів. Він сказав:

– Знаєш, завтра мине рік, як я потрапив на Землю… – А тоді, помовчавши, додав: – Я впав зовсім близько звідси… – І почервонів.

І знову, не знаю чого, мене огорнув якийсь дивний сум. Але все-таки я спитав:

– Отже, це не випадково тиждень тому, вранці, коли ми познайомилися, ти ходив тут зовсім один, за тисячу миль від людського житла? Ти повертався туди, де впав?

Маленький принц почервонів знову. А я, вагаючись, додав:

– Може, тому, що минає рік?..

І маленький принц ще більше зашарівся. Він ніколи не відповідав на запитання, та коли червонієш, то це означає “так”, правда ж?

Він перебив мене:

– Тепер тобі треба працювати. Вертайся до своєї машини. Я чекатиму тебе тут. Приходь завтра ввечері…

Та мені не стало спокійніше. Я згадав лиса. Тому, хто дає себе приручити, іноді доводиться й поплакати.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ПРИТЧА

При́тча – невеликий художній твір повчально-алегоричного змісту. У притчі за допомогою алегоричних образів висловлюються моральні повчання та філософські роздуми, тому твори цього жанру є близькими до байки. Форма притчі дозволяє передати складні роздуми просто і доступно.

Найбільш поширеними притчі були у давнину. У них висловлювалися не тільки повчання, а й релігійні настанови (притчі Ісуса Христа тощо).

У сучасній літературі термін “притча” може застосовуватися до творів різних жанрів. Звернення до притчі – це прагнення автора у своєму творі висловити філософську думку про сутність життя та місце людини в світі, про її взаємини з іншими людьми. Таким твором є і казка-притча Антуанаде Сент-Екзюпері “Маленький принц”.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з текстом

1. Розкажіть про життя та творчість Антуана де Сент-Екзюпері.

2. Як професія льотчика позначилася на його творчості?

3. Що, на вашу думку, свідчить про силу характеру Антуана де Сент-Екзюпері?

Працюємо над змістом твору

4. Як пілот опинився в пустелі Сахара?

5. Що було дивного у зустрічі пілота та маленького принца?

6. Схарактеризуйте образ маленького принца.

7. Яким було життя маленького принца на його планеті? У чому полягали його радощі і розчарування?

8. Які відкриття зробив головний герой на планеті Земля?

9. Чого навчився хлопчик у лиса? Як пояснює лис значення слова “приручити”? Як ви розумієте слова лиса: “Якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне”?

10. Як лис просто і логічно доводить маленькому принцу, що “нема нічого досконалого в світі”, що “ефемерна” “звичайнісінька” троянда повинна бути для нього найдорожчою серед 5 тисяч інших квіток?

11. Чому любов і дружба приносять не тільки втіху? Що означають слова лиса: “Зірко бачить серце. Найголовнішого очима не побачиш”?

12. Що було спільного в прагненнях і пілота, і хлопчика, які опинилися в пустелі?

Узагальнюємо та підсумовуємо

13. Які моральні цінності обстоює автор у казці-притчі “Маленький принц”?

14. Як у творі дитяче світобачення протиставляється дорослому?

15. Якими, на вашу думку, повинні бути дорослі, щоб не втратити здатність по – дитячому дивитися на світ і радіти його красі?

16. Що, на вашу думку, може символізувати образ маленького принца?

17. У чому полягає символічність образів маленької планети-астероїда, троянди, баобабів, насінин, пустелі, криниці тощо?

18. Випишіть із тексту цитати, які можуть для вас стати афоризмами.

Застосовуємо теоретичні поняття

19. Які твори називають притчами? Назвіть особливості притч.

20. Чому казку Антуана де Сент-Екзюпері називають притчею? Над якими складними проблемами розмірковує автор у своїй казці-притчі?

21. Поміркуйте, чому автор обрав для свого твору жанр притчі.

Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше

22. Згадайте, що таке алегорія.

23. Як алегоричні образи твору французького письменника-льотчика перегукуються з жахливою дійсністю Другої світової війни?

24. У чому полягає філософський зміст казки-притчі Антуана де Сент-Екзюпері “Маленький принц”.

25. Згадайте, що таке мотив.

26. В яких вивчених вами творах був присутній мотив подорожі?

Виконуємо творчі завдання

27. Яким ви бачите фінал подорожі маленького принца?

28. Сконструюйте власний світ на зразок планети, на якій жив маленький принц.

29. Що подібного, а що є відмінного у вигаданому світі Антуана де Сент-Екзюпері та у вашому світі?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ – Антуан де Сент-Екзюпері (1900 – 1944) – ЛІТЕРАТУРА XX-XXI СТОЛІТТЯ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links