“Жінка священна; жінка, що любиш, – священна подвійно” А. Дюма (По ліриці А. А. Блоку)

1. Біографічні відомості. 2. Перші літературні досвіди. 3. Любов у житті й творчості Блоку. 4. Останні роки життя. А. А. Блок народився в 1880 році в сім’ї професора Варшавського університету.

Він виховувався й ріс у будинку діда – відомого російського ботаніка А. Н. Бекетова. У великому упорядженому петербурзькому будинку панували старожитньої культурної традиції Дід Блоку не тільки любив російську класичну літературу, але й мав особисті знайомства з багатьма літераторами свого часу. У нього в гостях бував, наприклад Н. В. Гоголь, а СА. П.

Чеховим Бекетов активно вів дружню переписку.

Безумовно, подібні умови сприятливо позначалися на всіх представниках великої сім’ї: багато хто з них були чудовими перекладачами, самі непогано писали у віршах і прозі. Тому немає нічого дивного, що майбутній поет досить рано став робити свої перші кроки на поетичному поприщі. У шістнадцять років Блок заявив про себе, як про цілком серйозного поета. Перші добутки поета з’явилися в пресі в 1903 році Через рік вийшов і його перший збірник “Вірші про Прекрасну Даму”.

Але заговорили в літературних колах про Олександра Олександровичі тільки після виходу у світло

його другого збірника віршів “Несподівана радість”, куди ввійшли його вірша 1904-1906 років. Якщо спочатку Блок відмінюється скоріше до релігійно-містичного сприйняття дійсності, те поступово він доходить висновку, що ця концепція сильно обмежує його можливості. Переоцінка цінностей відразу ж відбилася й на віршах – з’явилися такі цикли, як “Страшний мир”, “Італійські вірші””, “Танцю смерті”, “Ямби”. У добутках Блоку зазвучали нотки самітності й відкинутості від навколишнього світу: Як важко ходити серед людей И причинятися незагиблої, И про гру трагічної страстей Оповідати ще що не жили.

Проте багато віршів поета містили в собі віру в торжество життя, оптимістичний початок, а головне оспівування любові й жінок, які у всіх своїх іпостасях однаково залишалися для поета прекрасними. Свою першу й, можливо, найдужчу закоханість Блок пережив в 1897 році, коли був з матір’ю на відпочинку в німецькому курортному містечку Бад Наугайме. Це всепоглинаюче почуття не могло не відбитися на всьому його подальшій творчості. Навіть через багато років, приїхавши в Бад Наугайме, Блок по-новому пережив стару любов і присвятив своєму першому любовному досвіду цикл віршів “Через дванадцять років”. Усе, що пам’ять зберегти мені намагається, Пропадає в божевільних роках, Але палаючим зигзагом здіймається Ця повість у нічних небесах.

Поет із трепетним хвилюванням згадував своє юнацьке захоплення: Коли болісно повстали Переді мною справи й дні, И сном глибоким від суму Забулася я в лісовій тіні… Все життя Блок із вдячністю ставився до дівчини, що зуміла розбудити в ньому це чарівне перше почуття. Улюблена дівчина назавжди залишилася в спогадах поета чимсь невловимо прекрасним і притягальним Саме вона приходила до нього в рідкі моменти в спогадах, опромінюючи їх неясним, але теплим світлом: Синеокая, бог тебе створив такий. Геній першої любові треба мною. Навіть через багато років поет усвідомлював цінність тих далеких дорогоцінних спогадів: Життя давно спалене й розказана, Тільки перша сниться любов, Як безцінна скринька перев’язана Навхрест лентою червоної, як кров.

Трохи пізніше Блок серйозно захоплюється Л. Д. Менделєєвій. Його любов знайшла відзвук у серце красуні, і вона стала його дружиною. Нове глибоке почуття надихнуло поета на створення ще більш прекрасних віршів про любов.

Відомо, що великий вплив на творчість Блоку зробили твору В. С. Соловйова, зокрема його статті про “Вічну жіночність”. Поетові вдалося возз’єднати міркування філософа зі своїми цілком реальними переживаннями. Саме тому, образ Прекрасної Дами виявився наділений якоюсь подвійністю.

З одного боку, він містить у собі певний божественний зміст, а з іншого боку – цей міфологічний образ володіє цілком “земними” рисами його коханої: Їй було п’ятнадцять літ Але по стукоті Серця – нареченою бути мені могла. Коли я, сміючись, запропонував їй руку, Вона засміялася й пішла… Кохану Блок сприймає насамперед як таємничу незнайомку: Завжди без супутників, одна, Дихаючи парфумами й туманами, Вона сідати у вікна. Для поета жінка завжди залишається нерозгаданою таємницею. Тільки вона може зненацька з’явитися з нівідкіля й також раптово зникнути, залишаючи після себе ледве вловимий аромат парфумів.

Прекрасна незнайомка завжди викликає в Блоку неясне томління по іншійій, більше насиченого, цікавого життя Ця незалежна жінка горда, строга й одночасно самотньо сумна. Прекрасна Дама не може простити слабості й малодушності своєму чоловікові: Я кликав тебе, але ти не оглянулася, Я сльози лив, але ти не снизошла. Неодмінними атрибутами любові для поета стають сум і навіть страждання: Я пам’ятаю тривалі борошна: Ніч догоряла за вікном; Її заломлені руки Ледве світилися в промені денному. Часто він мучається від нерозділеної любові, він неможливості бути рядів зі своїй коханій Ті не менш поет упевнений у тім, що це чудове почуття, що відроджує людини, завжди повинне жити в людині, спонукуючи його на божевільні, але гарні вчинки: Тому що – тільки закоханий Має право на звання людини.

Блок з великою часткою полегкості ставиться до своєї коханої. Для нього все, що б жінка не зробила, божественно. Навіть досада моментально проходить, коштує Прекрасній Дамі звернути на нього увага: Я розсердився найбільше на те, Що цілувалися не ми, а голуби…

Блок не здатний серйозно ображатися або гніватися на ту, котра “наповнила кімнату ароматом повітря й парфумів”, і яка воліє стежити за більшим строкатим котом, що підстерігає голубів, що цілуються, а не читати “Макбета”. Адже навіть звичайна балаканина коханої викликає в люблячого серця тільки розчулення. У будь-якому своєму прояві вона прекрасна й неповторна. Олександр Олександрович, будучи галантним і ввічливим кавалером, підносить свою Прекрасну Даму на невідомі висоти.

Вона представляється йому одночасно й недосяжною богинею з “гордовитим поглядом”, і чаклункою, що заманює у свої мережі: И знову, блиснувши із чаші винної, Ти оселила в серце страх Своєї улибкою безневинної В тяжелозмейних волоссях. У своїх віршах Блок часто оспівує красу жінки, гідну обожнювання, і німого замилування, не вимагаючи за це відповідного почуття або якої-небудь нагороди. Він як щирий цінитель жіночої краси згодний задовольнятися й малим: Щастя не вимагаю.

Пещення не треба… Лише, як художник, дивлюся за огорожу, Де ти зриваєш квіти, – люблю! В 1921 році відбулися останні публічні виступи поета зі своїми віршами й лекціями про А. С. Пушкіна.

Однак ніхто ще не догадувався, що поета незабаром не стане. У травні Блок уперше відчув нездужання, а в серпні його вже не стало. Раптова смерть уразила друзів і знайомих поета. Разом з тим вона якоюсь мірою була визначена.

К. А. Федін писав: “Блок умер молодим, але дивно – ощутилось, що із Блоком відійшла колишня, стара епоха, та, котра, доживши до революції, зробила крок у її володіння, як би


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Жінка священна; жінка, що любиш, – священна подвійно” А. Дюма (По ліриці А. А. Блоку)

Categories: Твори з української літератури

Links