Майстерність Н. В. Гоголя в зображенні персонажа (образ Хлестакова в комедії “Ревізор”)
Є у світовій літературі художні образи, які приречені на безсмертя. При яскравої індивідуальності характерів вони через роки й сторіччя знаходять нове життя, свіже, несподіване прочитання. Тобто в них втілена сама сутність людини, що, у загальному-те, залишається незмінної, незважаючи на невблаганний хід історії, на постійно мінливі зовнішні атрибути епохи. Такі шекспірівські Гамлет і король Лір, гетевский Фауст, мольеровский Тартюф, гоголівський Хлестаков. На мій погляд, саме в створенні героя комедії “Ревізор” найвищою мірою виявилася
Письменник творчо розвив досягнення своїх попередників (Д. И. Фонвізіна й А. С. Грибоєдова), що виробили нові принципи розкриття людських характерів, які стали породженням конкретних історичних обставин, зберігаючи при цьому свою неповторну індивідуальність. Драматург уважав, що дія в комедії повинне розвиватися за законами життя в несподіваній, незвичайній ситуації. І гоголівські герої, дійсно, роблять учинки в повній відповідності
Його натхненна брехня не знає меж. Намагаючись уразити співрозмовників чимсь надзвичайно ефектним, надприродним, він привласнив собі авторське право й на комедію Бомарше “Одруження Фігаро “, і на журнал “Московський телеграф”, і навіть на оперу Беллини “Норма”. Для досягнення гіперболічної характеристики героя Гоголь нерідко використовує такий художній прийом, як підкреслена незв’язність його мовлень, абсурдність умовиводів
Фрази часто обриваються на середині, думка безглуздо перескакує з одного предмета на інший, демонструючи “легкість незвичайну в думках” і абсолютну порожнечу в душі. Однак у тій дурниці, що несе Хлестаков, чітко простежується певна логіка, навіть у цій брехні відбивається характер героя. Починаючи оповідання про своє петербурзьке життя, герой поняття не має, який буде його фінал. Якщо на початку монологу він пишається лише тим, що не тільки переписує паперу, але й з начальником у близьких стосунках, то наприкінці він уже виявляється важливим сановником, перед яким тріпотять весь департамент і Державна рада
Але адже така російська метаморфоза стала можливої завдяки відповідній реакції слухачів, які шанобливо слухають кожному його слову. Вони ж задають йому Теми для розмов, щоб вивідати що-небудь про нього. Але отут виникає парадоксальна ситуація. Нехитра людина (без царя в голові), що бреше не за планом і тому проговорюється, сам того не бажаючи, обводить навколо пальця бувалих чиновників, які приймають дурницю Хлестакова за правду, а його щира особа – за митецьку маску. Ненавмисно, що зірвалася з вуст Хлестакова репліка: “Як вибіжиш по сходам до себе на четвертий поверх, скажеш тільки куховарці: “На, Маврушка, шинель”, – приймається слухачами за мистецьки розіграну їм роль бідного чиновника. Таким чином, Гоголь використовує тут геніальний прийом: він створює комічно безглузду ситуацію, що служить благодатним середовищем для взаємної характеристики чиновників і Хлестакова, що виявили свої таємні мрії про кар’єр, видному положенні в суспільстві, не маючи для цього ніяких підстав
Перелякана уява міської чиновницької еліти уможливлює разюче перетворення незначного колезького реєстратора у всесильного вельможу, що відповідно до їх подань те зразок тонкого звертання, те грізного начальника, що здатний при нагоді як варто розпекти своїх підлеглих. А Хлестаков, що зненацька потрапив у середовище чиновників, що раболіпствують перед ним, починає думати, що знаки уваги виявляються йому тому, що в ньому є щось значне, що він особистість, здатна зачаровувати суспільство своєю дотепністю й вишуканими столичними манерами. Герой виявляє здатність, якщо тільки дозволять обставини, блискуче зіграти будь-яку роль, що чекають від нього глядачі. До повного задоволення чиновників Хлестаков поводиться як теперішній ревізор
Він може нагнати на всіх страху, декого обласкати своєю увагою, прихильно приймати прохачів, велично вислухувати прохання й скарги, просто й природно хабарничати. Підкреслюючи незначність Хлестакова, у якому немає анічогісінько, що змушувало б прийняти цього “фитюльку” за поважну особу, Гоголь сатирично викриває особисті недоліки цього героя й тим самим розкриває найглибше протиріччя російської дійсності, коли подібний, трохи ” приглупо-ватый” людина могла стати для провінційного містечка сановником, що змушує хитрити, вивертатися, тріпотіти від страху або харчувати нездійсненні мрії. Хлестакова можна назвати “образом у подіях”, тому що він існує тільки в переляканій уяві чиновників, що боїться справедливого відплати за свої більші й малі грішки. Майстерність Гоголя-Реаліста виявилося в тім, що він зумів створити живий образ, що буде актуальний як для всіх епох, так і для всіх часів і народів
Хлестаков – втілення крутійства, але крутійства багато в чому інтелектуального. Він блискуче пристосовується до дійсності, блискуче зображує роль того, ким не є. Можливо, у цьому образі Гоголь і бачив типового представника епохи, людини, що вміє одурачить і обдурити навколишніх, нехай навіть ці люди не менші негідники, чим сам Хлестаков.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)