Мацуо Басьо і японська класична поезія Пізнавати світ від народження до смерті, проникати в його таємниці й премудрості – властиво людям Сходу, різним його націям і народностям. Пошуком сенсу життя, причин його швидкоплинності й різноманіття його форм з давніх часів зайняті думки і японських філософів. Японія – країна найбагатшої культури, неосяжних знань, численних відкриттів, дивних традицій. Книга віршів для будь-якого японця – джерело життєвої сили й духовного збагачення, необхідного, як повітря й сонце (у такий спосіб відбувається
в Східній Азії спілкування “від духу до духу”). Особливе місце в ліриці японців займає пізніший за часом виникнення жанр хайку (або хоку), що є ніби усіченим танка. Один із кращих постів, що працювали в жанрі хайку, – Мацуо Басьо (1644-1694). Басьо перетворив хайку, що буквально означає “гумористичні вірші”, на серйозний жанр пейзажної лірики. Його поезія, наповнена глибоким філософським змістом, пильною увагою до внутрішнього світу, прагненням проникнути вдушу явищ природи, вирішує проблеми пізнання дійсності з позицій любові дожиття й людини. У творчості Мацуо Басьо здобули високе звучання події
щоденного життя людини. Одного разу під час дощу поет вертався з міста додому через л ісову хащу й побачив на дереві крихітну мавпу, яка благально дивилася на нього, вона промокла й не знала, куди подітися від дощу. Басьо “позичив” їй свій плаш до ранку. А повернувшись додому, написав про це хайку: Перший осінній дощ, І мавпа хоче Маленький солом’яний плащ. Вражають своєю несподіванкою й такі рядки: Місяць, померкни. Акеті про свою дружину Розповість. Мова йде про воєначальника Акеті, шо опинився у скрутному матеріальному становищі, а його дружина, щоб допомогти чоловікові, обрізала своє волосся й продала його. Зворушений вчинком жінки, Акеті говорить про неї тільки в темряві, щоб слухачі не могли бачити його заплаканих очей. Але це – лише “зовнішня оболонка” хайку Басьо. Значно складніше зрозуміти внутрішній зміст цих віршів, побачити в них духовно-споглядальні корені. Поет визнає єднання природи й людини: Місяць на сосну І вішати, й знімати Пробував. Із практичністю очевидця Басьо зображує побутові, повсякденні сцени: Холодний осінній вітер. Щока розпухла болить. Обличчя людини. Поруч із в’юном Рис їм – Я ж людина. Поетові властиве передчуття гнітючої туги: Перший день нового року. Як подумаю… Самотній Осінній вечір. Тема контрастів у природі займає особливе місце у творчості Басьо: Весняний вітер Запах гною Розносить. День весни. На купі сміття Старий горобець. Найбільш характерні для японського духу є хайку про “блаженні” хвилини внутрішнього розслаблення й спокою: Ворота замкнув, Мовчачи лежу. Приємно. На думку фахівців, для японської пейзажної лірики обов’язкова наявність “сезонних слів”. Для пісень весни – імла, соловей, квіти вишні (сакури), весняний дощ, весняна злива, молода зелень. Для пісень літа – зозуля, мандарин, що цвіте, тощо. Для пісень осені – осінній вітер, осінні листи клена, осінній дрібний дощ, біла хризантема та ін. Для зими – білий сніг, гірський вітер, сяйво місяця на світанку, випалене поле тощо. Саме в цьому – одна з головних відмінностей японської поезії від лірики Середньої Азії. Хайку не можна пробігати очима. Потрібна робота думки. Хайку містять багато символіки, вони передають тонкі почуття, враження, стан природи, звуки, аромати… Вдивляйтеся у звичне – і ви побачите незвичайне, Вдивляйтеся в некрасиве – і ви побачите гарне, . Вдивляйтеся в просте – і ви побачите складне, Вдивляйтеся в мале – і ви побачите велике. Побачити прекрасне й не залишитися байдужим – от до чого закликає нас японська поезія. Вираз “він уміє жити” японці розуміють по-своєму. Людина, що вміє жити, бачить радості життя в тому, повз що проходять інші: Зозуля вдалину летить, А голос довго стелиться За нею по воді. (Мацуо Басьо)
