Людина у творчості В. Симоненка В. СИМОНЕНКО, А. МАЛИШКО, А. ДІМАРОВ, В. ГОЛОБОРОДЬКО, Л. КИСЕЛЬОВ – МИ – УКРАЇНЦІ
МИ – УКРАЇНЦІ
В. СИМОНЕНКО, А. МАЛИШКО, А. ДІМАРОВ, В. ГОЛОБОРОДЬКО, Л. КИСЕЛЬОВ
Людина у творчості В. Симоненка
“Любити все прекрасне і земне і, говорити правду…” – так, роздумуючи про громадянське покликання письменника, стверджував Василь Симоненко. Й справді, його чесне і щире слово несло людям художню правду про людину і світ, тому й тривожать душу його вірші.
Витоки творчості В. Симоненка – у фольклорі, у творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.
Як талановитий і принциповий поет, В. Симоненко мав власний
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
В. Симоненко наголошує на унікальності кожної особистості, її неповторності. Окрім того, поет роздумує над швидкоплинністю людського життя. На його думку, слід цінувати кожну
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Ліричний герой поезії В. Симоненка – активна особистість. Він завжди прагне до нового, невідомого, незвіданого, жадає усе пізнати й зрозуміти. Саме такою постає людина у вірші “Гей, нові Колумби й Магеллани…”;
Мріяти й шукати, доки жити,
Шкварити байдужість на вогні!..
А якщо відкрию вже відкрите –
Друзі! Ви підкажете мені…
Більше того, людина у розумінні В. Симоненка – талановита, неординарна. Така особистість постає у вірші “Перехожий”. Ліричний герой – творчий, працьовитий, цілеспрямований, веселий, оптимістичний.
Як він ішов!
Зачарований світом,
Натхненно і мудро творив ходу –
Так нові планети грядуть на орбіти
З шаленою радістю на виду!
Як відомо, вірш “Перехожий” присвячено відомій поетесі Ліні Костенко. Хоча, на мою думку, він стосується усіх, хто вносить щось нове у це життя. В образі перехожого проглядає особистість самого автора. Безумовно, таких не люблять, адже вони виділяються з натовпу “сірих” особистостей. Натовп не вибачає ніяких помилок:
Одні співчували йому убого,
Інші не втримались докорять:
Треба дивитись ото під ноги,
Так можна голову потерять… .
Які вони убогі ці маленькі люди! І здатні лише “обсмаковувати” чужу біду.
А перехожий знову може піднятися, у нього є для цього усі можливості й сили:
А він знову йшов.
І дивився прямо.
І знову
Натхненно творив ходу!
Майбутнє за сміливими, творчими, натхненними людьми. Саме про таких особистостей мріяв В. Симоненко. Та він і сам був таким. А ще – справжнім патріотом. З палкою синівською любов’ю написані його поезії “Лебеді материнства”, “Україні”, “Задивляюсь у твої зіниці” та багато інших. Образ України майже завжди невід’ємний у поета від образу матері, адже Батьківщина, як і мати, одна-єдина:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Отже, людина в поезії В. Симоненка сповнена гідності, порядності, відповідальності за все, що відбувається довкола. Поет намагався переконати у цьому своїх сучасників. Та його думки і прагнення є актуальними й у наші дні.