Людина й природа у творчості М. Рильська
“И знову відчувається, що мир – один безкрайній будинок, що ти живеш, що всесвіт є, Що ти його часточка, що як білий голуб стане в небі, як сніжинка”. Людина – це добуток природи, а Природа теж вдячна людині за його дбайливе відношення до неї. Зразки пейзажної лірики можна зустріти в багатьох поетів різних часів і народів. Але так з’єднати людину й природу, так глибоко знати її, бачити її найтонші нюанси могли не так уже й багато людей. До таких художників можна віднести М. Т. Рильська. “Мене захопила його глибоко поетична душа, величезна
Дійсно, багатогранна творчість М. Рильська обумовлено трепетною любов’ю до всього, справді, прекрасному на землі – рідній Україні, усьому світу, до людини, мистецтву, природі, красі.
Ще в збірнику “На білих островах” (1910 р.) п’ятнадцятирічний юнак з палкою любов’ю до природи рідного краю описує й повернення журавлів, і схід сонця:
(“Блакитне озеро”)
Саме це реалістичне бачення української природи зачарувало тоді багатьох читачів маленького збірника.
Як точно передає поет настрій людей через природу у вірші “Яблука доспілі”. Нерозділена любов – і “поля жовтіють, і синє небо”, і шляхетність людей, які вміють прощати: “Уміє розставатися той, хто вмів любити”.
Гасне любов, і природа теж імпонує настрою героїв. Поезію високого філософського роздуму Максим Рильськ органічно поєднує з великою поезією роботи. Буденні події розкривають в оповіданні поета свою животрепетну душу.
Відчуваєш величезну насолоду, читаючи цикл “Чотири вірші”. Пейзажні картини М. Рильська не безлюдні. Радість буття поет бачить у з’єднанні людини з оновленою землею:
* Всі тобі, медяна земля, Всі тобі, моя країна,
* Де смуглява ходить робота З оновлених полів!
* Творчість М. Рильська багатожанрове, але він завжди залишається ліриком, у природі бачить свою душу:
* Поле чорніє. Проходять Хмари, Вишивають небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари… Земля! Як тепло нам з тобою!
* Саме так, єдине ціле – природа-земля й людина.
* Навіть ім’я улюбленої він порівнює з добутком природи – квіткою: “Як запах фіалки в осінній імлі, Як пісня дівоча в снігах і заметілі, Зорею сіяє над смутком землі: Марія”.
И в грізні роки Вітчизняної війни поет-громадянин своїм палким словом доводив свою любов до рідної землі, тому що аксіома те, що хто любить природу рідного краю, той патріот своєї рідної землі. В ораторії-поемі “Слово про рідну матір” природа персоніфікована, вона діє, бореться з ворогом: “Гримить Дніпро, шумить Сула, Відгукнулися голосом Карпати, і клич подільського села В Путивлі сивому чутно”.
В 1957 році виходить збірник “Рози й виноград”, що був відзначений найвищою нагородою. Герої віршів – люди роботи, що “у творчість перейшла”. Вони люблять натхненну працю на благо Вітчизни, чудову природу рідного краю, вони закохані у квіти, пісні й музику. Показовим є вірш “Лісник”. Звичайна людина, але все-таки й незвичайний, тому що закохано в природу, не може бути до неї байдужий. У лісі він прищеплює дикі груші з культурними живцями, хоча це й не його обов’язок, але він знає, що через деякий час ці дерева принесуть користь, будуть радувати своїм цвітінням людське око, і “плоди ароматні зірвуть наші діти”. Все це він робить безкоштовно, але це радує його душу.
Вірш “Розмова із другом” написаний трохи раніше (1954 р.), але пронизаний духом збірника “Рози й виноград”. Природа – це мати, що дає щедрі матеріальні й духовні дарунки людині. Розмова із другом-лісом – це виразна деталь цивільної позиції автора і його закоханості в природу як людини-лірика, добре вихованого людини з тонким щиросердечним настроєм.
Його деякі вірші про природу, хоча пройшло з моменту їхнього написання багато років, злободенно звучать і сьогодні, тому що природа-матінка настільки засмічена, що, напевно, прийшла вже їй настав час помститися за зло, заподіяне людьми. І якби кожний господарник, кожна людина прагнула перетворити нашу землю в прекрасне й затишне житло, то було б як у поета: “Ми нові гаї посадимо, Щоб земля була весела…”,
У любовній, пейзажній, цивільній ліриці М. Рильськ завжди вірний своєму кредо: природа – це життя, це насолода для людини, тому й треба натхненно працювати у всіх областях, щоб віддячити її за щедрі дарунки. І хочеться закінчити добуток словами поета: “Ми роботу любимо, що у творчість перейшла, У музику, що ніжне серце давить. У щастя людського два рівних є крила: Рози й виноград, гарне й корисне”.
Нехай буде так у нас сьогодні, нехай буде так і в майбутньому, нехай люди повернуться особою до самого необхідного в житті – до природи й зроблять все можливе для її збереження
(1 votes, average: 5.00 out of 5)