Лицарські чесноти українських казаків
Козацький характер овіяний легендами. Іноземні автори чи й наші історики, що поверхово судили про життя і діяльність козаків, нерідко наділяли їх лише негативними рисами. Приписували пияцтво, гультяйство, розбійництво.
Історичні першоджерела свідчать, що козаки були людьми мужніми, але й сердечними, чистими. Доброта і безкорисливість, щедрість і совість, повага і чуйність – притаманні запорожцю чесноти. А щирість дружби так цінувалася на Січі, що гріхом вважалось обманути навіть чорта. Глибоко шанували січовики літніх людей і заслужених
Приймали всіх по-доброму, просто. “Приїжджай туди будь-хто, віткни у землю спис, повісь янчарку (шаблю) і лежи собі хоч три місяці – пий і їж усе готове. Тільки і діла, що встань та помолись Богу…” – так описує Пантелеймон Куліш запорізькі звичаї. Особисту принциповість і чесність козаків визнавали навіть ті, хто їм зовсім не симпатизував.
“Хоча в Січі,- відзначав католицький патер Китович,- жили люди всякого роду – біглі й відступники від усіх вір – однак там царювала така чесність і така безпека, що приїжджі з товарами
Можна було на вулиці залишити свої гроші, не боючись, що вони будуть вкрадені. Будь-який злочин проти чиєї-небудь чесності, гостя чи січового мешканця, негайно карався смертю”.
Отож у нашого народу споконвіку стійкі загальнолюдські моральні устої. Візьмемо ж сьогодні на озброєння доброчинні козацькі духовні цінності.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)