Людина й навколишній світ у добутках Буніна
І. О. Бунін з незвичайною майстерністю описує у своїх добутках повний гармонії мир природи. Його улюблені герої наділені даром тонко сприймати навколишній світ, красу рідної землі, що дозволяє їм почувати життя у всій її повноті. Адже здатність людини бачити навколо себе прекрасне вносить у його душу спокій і відчуття єднання із природою, допомагає краще зрозуміти себе й інших людей. Ми бачимо, що не багатьом героям творів Буніна дано відчути гармонію навколишнього світу. Найчастіше це прості люди, уже навчені життєвим досвідом. Адже тільки
Цей уже давно не парубків, що багато побачив на своєму столітті, не випробовує жаху від свідомості смерті, що наближається. Він чекає її безмовно й смиренно, тому що сприймає її як вічний спокій, рятування від суєтності. Пам’ять постійно повертає Оверкія в “далекі сутінки на ріці”, коли він зустрівся “з т молодий, милої, котра жалісно дивилася на нього тепер старечими очима”.
Стала видна крізь лозинки млин у безпритульному полі. Дощ часом перемінявся снігом, вітер гудів у дірах клуні зло й холодно”. Настання зими викликало в герої “Худої трави” приплив життя, відчуття радості буття. “Ах, у зимі було давно знайоме, що завжди радувало зимове почуття! Перший сніг, перша заметіль! Забіліли поля, потонули в ній – забивайся на півроку в хату! У білих сніжних полях, у заметілі – глухомань, дичина, а в хаті – затишок, спокій. Чисто виметуть вибоїсті земляні підлоги, вишкребуть, вимиють стіл, тепло витоплять пекти свіжою соломою – добре!”
Усього в декількох реченнях Бунін створив чудову живу картину зими. Як і його улюблені герої, письменник уважає, що у світі природи укладене те вічній і прекрасне, що не підвладно людині з його земними страстями. Закони життя людського суспільства, навпроти, приводять до катаклізмів, потрясінням. Цей мир нестійкий, він позбавлений гармонії. Це видно на прикладі життя селянства напередодні першої російської революції в повісті Буніна “Село”. У цьому добутку автор поряд із проблемами зачіпає проблеми соціальною, викликаною дійсністю початку XX століття. Події першої російської революції, що відбилися в селі в мужицьких сходках, що горять поміщицьких садибах, розгулі бідноти, вносять розлад у звичний ритм життя селО. У повісті багато діючих осіб. Її герої намагаються розібратися в навколишньому, знайти для себе яку-небудь точку опори.
Так, Тихін Красов знайшов неї в грошах, вирішивши, що вони дають упевненість у майбутньому. Все своє життя він присвячує нагромадженню багатства, навіть жениться через вигоду. Але Тихін так і не знаходить щастя, тим більше, що в нього немає спадкоємців, яким він міг би передати своє багатство. Його брат Кузьма, поет-самоучка, теж намагається знайти правду, глибоко переживаючи лиха свого села. Кузьма Красов не може спокійно дивитися на вбогість, відсталість і затурканість селян, їхнє невміння розумно організувати своє життя. А події революції ще більше загострюють соціальні проблеми села, руйнують нормальні людські відносини, ставлять перед героями повести нерозв’язні проблеми.
Брати Красови – неабиякі особистості, що шукають своє місце в житті й шляху її поліпшення не тільки для себе, але й для всього російського селянствО. Вони обоє приходять до критики негативних сторін селянського життя. Тихона вражає, що в родючому чорноземному краї може бути голод, руйнування й убогість. “Хазяїна б сюди, хазяїна!” – думає він. Кузьма ж уважає причиною такого положення селян їхнє найглибше неуцтво, затурканість, у чому він винить не тільки самих селян, але й урядових “пустоболтов”, які “затоптали, забили народ”.
Проблема людських взаємин і зв’язку людини з навколишнім його миром розкривається й у повісті “Суходіл”. У центрі оповідання в цьому добутку – життя збіднілого дворянського роду Хрущевих і їх двірських. Доля Хрущевих трагична. Панянка Тоня божеволіє, Петро Петрович гине під копитами коня, недоумкуватий дідусь Петро Кирилович умирає від руки кріпака. Бунін показує в цій повісті, до якого ступеня дивн і ненормальними можуть бути людські взаємини.
А до чого приводить в “Суходолі” таке світле почуття, як любов? До слабоумства, ганьбі й спустошеності. Безглуздості людських взаємин протипоставлена краса Суходолу, його широкі степові простори з їхніми заходами, фарбами й звуками. Навколишній світ прекрасний в оповіданнях Наталі, у змовах і заклинаннях юродивих, чаклунів, мандрівників, що кочують по рідній землі. “Немає ніякий окремої від нас природи, кожний найменший рух повітря є рух нашої власної душі”, – писав Бунін. У добутках, перейнятих глибокою любов’ю до Росії і її людей, письменник зумів довести це. Для самого письменника природа Росії була тією доброчинною силою, що дає людині все: радість, мудрість, красу, відчуття цілісності миру: Hern, не пейзаж тягне мене, Не фарби я прагну помітити, А те, що в цих фарбах світить, – Любов і радість буття.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)