Людина на війні (По добутках В. В. Бикова “Обеліск”, “Сотників”, “Дожити до світанку”)

1. Новий напрямок у літературі – лейтенантська проза. 2. Биків – письменник-фронтовик. 3. Людина на війні в “Дожити до світанку”. 4. Людина на війні в “Обеліску”.

5. Людина на війні в “Сотникове”. 6. Готовність людей гинути за Батьківщину. Про Велику Вітчизняну війну написана величезна кількість книг, досліджень і монографій Серйозні вчені-історики неодноразово намагалися оцінити й проаналізувати події того суворого років. Вони шукали причини невдач перших місяців війни, вивчали стратегічні рішення генералів і полководців.

Вони намагалися всьому знайти пояснення.

Але у всіх цих серйозних працях ми не знайдемо головного – людину на війні. Про це нам розповідають інші автори Ще до того, як відгриміли останні військові залпи писати про війну стали її безпосередні учасники: солдати й офіцери не понаслишке знавшие про те, що відбувалося на передовий, що випробували на собі всі тяготи й позбавлення військового життя, що розділяли прагнення й надії будь-якого бійця. Саме про це письменники-фронтовики стали розповідати на сторінках своїх добутків. З’явилася так звана лейтенантська проза. Ця збірна назва об’єднала собою письменників-фронтовиків,

незалежно від чинів і звань, тих, хто вирішив розповісти про пережитий, про своїх товаришів.

Розповісти про війну від імені бійця Ці добутки сильно відрізнялися від офіційних зведень і хронік. У своїх оповіданнях письменники-фронтовики майже не стосуються грандіозних боїв Великої Вітчизняної, у яких вирішувалася доля країни. Їх у першу чергу цікавить людина, його поводження перед особою небезпеки й готовність на жертву в ім’я Батьківщини. Вони піднімають проблеми вірності боргу й зрадництва, боягузтва й справжнього героїзму Одним з таких письменників лейтенантської прози став В. В. Биків. На Україні, у Кировоградчине, є братська могила, у якій спочивають загиблі в боях за ці місця радянські солдати.

Серед імен, перерахованих на пам’ятнику, значиться й ім’я Бикова. Але це помилка, тому що він не загинув. Тяжкопоранений він зумів виповзти з хати, де вкривалися потерпілі незадовго до того, як неї зніс німецький танк.

Пораненого Бикова підібрали й вилікували, він повернувся в лад. А згодом у своїх добутках він повідав про те, що довелось пережити, і чому він став свідком. У його добутках не знайти оповідань про битви під Москвою, під Сталінградом і Курськом. Вони якщо й згадуються, то лише мимохідь. Дія його добутків відбувається під нікому невідомими деревеньками, у лісах і на безіменних дорогах.

Саме тут його герої зустрічають смерть і роблять подвиги И подвиги ці здаються іноді начебто б незначними. На пустельному шосе молодий лейтенант Іванівський, герой повести “Дожити до світанку” підриває віз із сіном і одного із двох фашистів, які його перевозять. Чи можна вважати це подвигом? Автор переконаний у тім, що можна. Він абсолютно не сумнівається в цьому, коли розповідає, як тяжкопоранений лейтенант протягом декількох годин бореться зі смертю, не дозволяючи собі вмерти просто так.

Він упевнений, що щаслива доля майбутніх поколінь залежить від того, “як умре на цій дорозі двадцатидвухлетний лейтенант Іванівський”. І не важливо, що замість машини з німецьким генералом йому вдається підірвати лише фашистського візника. Головне те, що навіть умираючи, він прагнути послужити останню службу Батьківщині. І те, що стікаючою кров’ю герой не здається й не дозволяє собі змерзнути на ледяномшоссе, – приклад справжнього героїзму й мужності Справа не в тім, який втрата герой повести наніс супротивникові, а в тім, що він готовий жертвувати життям в ім’я Батьківщини. Ще отчетливее ця думка висловлена в добутку “Обеліск”.

Герой цієї повісті – шкільний учитель Мороз, що в окупованої німцями селу відкриває школу, тому що боїться, що фашисти своєю ідеологією скалічать дітей, знищать у них те добре й світле, що він заклав. І його хлопчиська засвоїли уроки свого вчителя. Вони ненавидять ворога всією душею й мріють боротися з ним нарівні з дорослими. Але вони всього лише підлітки И їхня спроба підпиляти міст через річку, по якому проїде ворожа машина, успіху не мала. Усі, хто перебував у ній, залишилися живі, а самі хлопці потрапили в руки поліцаїв.

Кати обіцяли відпустити дітей в обмін на вчителя, що відправився за допомогою до партизанів. Всі, включаючи самого Мороза, розуміли, що ця жертва даремна, що хлопців фашисти однаково не відпустять. Усі переконували вчителі не йти на вірну смерть, але він пішов, щоб підтримати своїх хлопчиськ і загинути разом з ними.

У цьому його подвиг, його внесок у спільну справу перемоги над ворогом. І цей внесок автор цінує надзвичайно високо. “Так що він зробив, ваш Мороз? Він не вбив жодного німця! ” – викликує один з персонажів повести.

І автор вустами іншого відповідає, що Мороз зробив більше, ніж якби вбив сотню ворогів: “Він життя поклало на плаху Сам. Добровільно”. Це для автора і є самим головним: готовність жертвувати життям в ім’я Батьківщини. І неважливо, де довелось зустрітися із супротивником: у великому бої, на шосейній дорозі або у ворожому тилу. Головне завжди бути готовим виконати свій борг, як виконав його герой однойменної повісті Сотників.

Боєць партизанського загону він разом з товаришем Рибалкою відправляється добувати продовольство для голодуючих партизанів Не зумівши виконати завдання, обоє партизана потрапили в руки ворога й піддалися допиту й катуванням. Але як по-різному повели вони себе в цих умовах! У цьому добутку автор не тільки прагне простежити, як і чому люди йдуть на зрадництва, але й знову вертається до теми героїзму. Легко бути героєм, коли ти в бої, коли поруч товариші, коли ти почуваєш їхню підтримку, знаєш, що вони бачать доконаний тобою подвиг і підхоплять прапор, що випав з рук, Але коли ти в руках супротивника, приречений на загибель і про твою мужність перед особою смерті ніхто не довідається, більше того, тебе навіть можуть оголосити зрадником: “…ти не скажеш, іншої скаже, а спишемо на тебе”, тоді бути героєм незрівнянно складніше.

Але Сотників із честю витримує це випробування. Він не йде ні на які компроміси з ворогом, терпить катування й мучення, але відмовляється відповідати на питання. Інакше поводиться Рибалка. Герой не хоче гинути зрячи Він прагне вижити заради однієї лише мети: щоб бити ворога. Але, як і попереджав Сотників, це бажання веде Рибалку на іншу доріжку.

На допиті він зізнається, що вони з партизанського загону і йшли за продуктами. Рибалка намагається бути обережним, не говорити зайвого, а повідомляти лише ту інформацію, що ворогам і без того відома. Але ця готовність іти на компроміс із ворогом і своєю совістю перетворює його в зрадника й ката й, в остаточному підсумку, приводить кгибели. Так по-різному малює Биків людини на війні. Але всі його герої коштують перед складним вибором, що кожний з них робить сам.

Своїми добутками письменник переконує нас, що каждий людина на війні, який би малої не здавалася його лепта, був творцем перемоги. Від кожного рівною мірою залежав результат війни. Від його готовності боротися й умирати за Батьківщину. Ця готовність усього народу й окремої людини віддати життя в ім’я Батьківщини й дозволила нашій країні вистояти в цій жорстокій війні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Людина на війні (По добутках В. В. Бикова “Обеліск”, “Сотників”, “Дожити до світанку”)

Categories: Твори з української літератури

Links