Якщо уявити, що світ, який нас оточує,- це поле, а слова, які називають предмети оточуючого світу,- рослини на цьому полі, то в кожної людини таке поле покрите рослинністю далеко неоднаково (одні предмети і їх назви людина знає краще, інші – гірше, третіх не знає зовсім). Найважче засвоюються і найшвидше забуваються книжні слова: абстрактні поняття, терміни різних наук, слова, що вийшли з ужитку, але вживаються для характеристики життя інших епох.
Людині завжди буває образливо не розуміти того, що розуміють інші, не знати того, що знає більшість
людей її оточення. Добре, якщо таке почуття образи примусить людину позбутися прогалини в знаннях. Погано, якщо’ хтось при цьому складе руки і заявить: “Я людина проста і в генії не лізу”, “Мені вашого не треба”, “З мене, вистачить того, що є”. Це типовий вияв міщанства, так, так, саме міщанства, яке відкидає будь-які вимоги до людини. Воно стверджує, що є люди особливі, талановиті, обдаровані, вони воюють зі злом, мріють, страждають, горять, а є звичайні смертні. Такий поділ роблять вони аж ніяк не через скромність – обгрунтовують право не завдавати собі клопоту. Хочете приклад? Одного лектора
запитали: “Чому квіти після дощу пахнуть сильніше?” Якусь загально-неточно-приблизну відповідь він міг би дати, але це було не в його правилах. І він засів заі літературу. Відповідь на, здавалося б, простеньке питання він знайшов аж у хімії ефірних масел. Скільки ж йому довелося всього прочитати, щоб відповісти на одним-одне питання! Ось відповідь: у нектарі квітів містяться ефірні масла; якщо розвести таке масло водою, підвищується інтенсивність його випарування – і квіти пахнуть сильніше.
Так “покриваються рослинністю” “поля” .нашого знання про світ, а значить, і знання мови. Уміння знайти відповідне оцінне слово для кожної мовної ситуації створює ту єдність форми і змісту, яка й робить мову красивою, вражаючою, такою, що надовго запам’ятовується. (А. Коваль)
