Любов і біль казці Н. С. Лєскова “Лівша”
В “Лівші” дивна літературна доля. З’явившись у пресі, ця річ відразу придбала популярність, а от критика зустріла її неоднозначно. Лєскова обвинувачували у відсутності патріотизму, у глузуванні над російським народом, але в одному критики були згодні: автор наслухався оповідань тульських мастерових і “сфабрикував” з них свого “Лівшу”. Тим часом “Лівша” придуманий Лєсковим від першого до останнього слова. І всі нібито “народні” слівця винайдені ім. Разюче, як знав, почував, любив народ ця людина. Так глибоко й серйозно
“Лівша” – невесела казка, у ній начебто все просто, але кожне слово двоїться, за посмішкою ховається іронія, за любов’ю – біль, образа. От чудові тульські майстри, що підкували англійську сталеву блоху “без мелкоскопов”, що вчилися “по Псалтирі й Напівсоннику”. Але! адже механізм вони зіпсували: блоха більше не танцює.
От Лівша в англійців, що спокушають його грішми й нареченою. Дивиться він на англійських робітниках, у яких учень іде “без бойла”, заздрить.
“Лівша вже кінчався, тому що в нього потилиця про паратет розколовся”. І, умираючи, відкрив “секрет”: не треба рушниця зсередини цеглою чистити! Вони стріляти не годяться!
Але не дійшов важливий “секрет” до государя. А добре слово про майстра, що майстерністю своїм заступився за весь російський народ перед англійцями, сказав англієць; “У нього хоч і шуба овечкина, так душу человечкина”. Іронія й сарказм Лєскова доходять до межі. Він не розуміє, чому Русь, що народжує вмільців, геніїв, поетів, своїми ж руками з ними розправляється. А що стосується рушниць – це невигаданий факт. Рушниці чистили товченою цеглою, і начальство вимагала, щоб стовбури блискали зсередини. А усередині-те – різьблення! От і знищували її солдатики від надлишку ретельності. Боляче Лєскову від того, що ми старанно руйнуємо те, що може нас урятувати в лихий час.