“Ломоносов обійняв всі галузі освіти”
“Історик, риторик, фізик, механік, хімік, мінералог, художник і віршотворець”, – так говорив про нього А. С. Пушкін. І дійсно, важко назвати область знань, у якій не залишив свій значний слід Михайло Васильович Ломоносов.
Різнобічність його наукових інтересів просто разюча. Він досвідченим шляхом довів закон збереження речовини, вивчав явища, пов’язані з атмосферною електрикою, керував пристроєм фабрики по виготовленню кольорових стекол, сам створив кілька мозаїчних полотен і панно, першим заговорив про можливість судноплавства
Будучи основоположником російської хімічної науки, він розробляв проблеми зовсім нової для того часу області знань – фізичної хімії. У своєму “Слові про явища повітряних, від електричної сили происходящих” він узагальнив спостереження над атмосферною електрикою. Указуючи на електричну природу північних сяйв, винайшов громовідвід.
Досліджував Ломоносов і проблеми геології, знаходячи причину землетрусів, відкриваючи органічне походження підземних копалин – торфу, кам’яного вугілля, нафти й ін.
Цікавився він також астрономією, ведучи спостереження
Однак найбільш вагомий внесок вніс Ломоносов у розвиток національної літератури. Він домігся єдності змісту й форми в літературній мові. Опираючись на “Римовану псалтир” Симеона Полоцкого, а також “Граматику” Мелетія Смот-Рицкого й праця Леонтія Магницкого “Арифметика, сиречь наука числительная”, поет упевнено просувався вперед у вивченні, осмисленні й подальшій розробці поетичного мовлення. Велике враження на нього зробив і трактат Тредиаковского “Новий і короткий спосіб до додавання російських віршів”. Однак, вивчаючи всі ці праці, Ломоносов все-таки йшов своїм шляхом, упевнено роблячи реформування російського віршування, що остаточно завершив в “Листі про правила російського віршування”. Автор затверджує, що “російські вірші слід складати по природному нашої мови властивості, а того, що йому досить невластиве, з інших мов не вносити”, він також рекомендує використовувати всі, “чим російська Мова рясна…” Поет
Упевнено відходить від використання в літературі старої книжкової мови, усвідомлюючи, однак, що неможливо повністю відмовитися Від “славенского прислівника”. Таким чином, він створив мову, що з’єднує в єдине ціле різні по природі й джерелам елементи.
Підсумком кропіткої й напруженої роботи Ломоносова над літературною мовою стали його філологічні праці, першим з яких є “Риторика”. У ній автор прагнув відкрити людям основи стрункого, логічного, аргументованого й разом з тим виразного викладу, знайомлячи читача з добутками видатних античних авторів і прикладами власної Творчості. Добуток це стало найважливішим і доступним для широкого кола читачів посібником з теорії літератури, що воплотили основне завдання автора: затвердити систему художньої образності, здатної впливати на емоційну сферу людського сприйняття. Тут він поклав початок розробці стилістичних і синтаксичних норм літературної мови, вивів основні положення майбутньої теорії “трьох штилів”. Як і в багатьох інших своїх добутках, поет оспівує науку: “Хто до чеснот шлях отверзає? наука; хто неуважні народи в суспільства зібрав? наука; хто побудував грады й відкрив країни, відділені морями? наука”. Підкреслює він і велич простих трудівників, і важливість миру на землі – неодмінної умови її процвітання.
Логічним продовженням “Риторики” стала “Граматика” – загальнодоступний звід граматичних правил. Поет був переконаний у безмежних можливостях російської мови виражати “найтонші філософські уяви й міркування, многоразличные природні властивості й зміни, що бувають у видимій будові миру й у людських звертаннях”. Він відзначав, що рідна мова вбрала в себе особливості багатьох літератур – “пишнота іспанського, жвавість французького, міцність німецького, ніжність італійського, поверх того багатство й сильну в зображеннях стислість грецької й латинської мови”.
Завершенням філологічних досліджень Ломоносова став трактат “Передмова про користь книг церковних у російській мові”. Зі співвідношення церковнослов’янської й споконвіку російської лексики, автор виводить “три штилі”: високий, посередній і низ-кий, за кожним з яких закріплює певні жанри літератури.
При цьому його власна літературна спадщина досить різноманітно й охоплює всі жанри й напрямки. Велична, урочиста й глибоко прониклива поезія Ломоносова була повністю підпорядкована духовним і матеріальним потребам народу.
Всю свою енергію, знання й талант М. В. Ломоносов направив на боротьбу за нову, освічену, могутню й величну батьківщину, прославляючи у своїх добутках російських героїв “від хлібороба до царя”. Все його життя й діяльність – прекрасний приклад відданого служіння батьківщині.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)