Літературну діяльність починала О. Кобилянська з поезії

Перший вірш написала вона в 1875 році польською мовою Це було даниною культурно-мовній традиції, зв’язаній з матір’ю, яка походила з польсько-німецької родини. Згодом під впливом оточення, літератури Ольга стала писати по-німецьки ‘. Захоплювалася дівчина малюванням і музикою. Та до малювання не була підготовлена, а на професійну освіту не могла й розраховувати. З тих же мотивів довелося облишити думку про удосконалення в музиці, хоча любов до музики, як і до живопису, пронесла вона впродовж усього життя І і це поклало відбиток на її твори.

Віршів

О. Кобилянської німецькою мовою збереглося чимало. Є тут альбомні вірші – присвяти, елегід1і,_мед. ита-ції. Переважають у них мотиви любовні, що поєднуються з наріканнями на долю, безпричинною тугою за “вічними незмінними чудесами світу”. Так само, як і в Ленау, Рюк-керта, Уланда, сумні роздуми про життя, яке дівчина прагнула осмислити, закінчуються іноді бажанням “потойбічної зустрічі закоханих душ”. Водночас висловлюється думка, що треба позбутися непотрібної меланхолії і йти до друзів, бо щастя приходить лише до тих, хто з відкритим серцем ставиться до людей. Писалися ці вірші “без ніякої

ініціативи знадвору”, без вражень від дійсності, бо їх авторка “не знала ще тоді, що треба звертатися за сюжетом до живого життя” (ІІІ, 547). Наївні вони й за формою. Письменниця скоро зрозуміла, що не тут було її покликання. Вона шукає інших форм виразу своїх думок та настроїв і, поруч з віршами, береться за ведення щоденника, в якому записує все те, що “займало її ум і душу” (ІІІ, 547). Щоденник, ведений впродовж чотирьох років, був для Кобилянської тим перехідним містком, через який вона йшла від поезії до прози.

Першим закінченим прозовим твором О. Кобилянської була повість “Гортенза”, написана (досить невправно) на матеріалі містечкового життя в 1880 році. Тут, як і у віршах, коло життєвих спостережень ще вузьке. Дія відбувається в середовищі інтелігентської, вихованої в достатку молоді, інтереси якої обмежені питаннями майбутнього одруження. Такими є “лялька для оздоб” Люда, що мріє про багатого нареченого, грошолюб Леон Фаллер, якого письменниця наділяє демонічними рисами жіночого “серцеїда”, лікар Стейнлебен, Олена та інші.

Невиразні й суспільні ідеали сімнадцятилітньої письменниці, яка хотіла у цій повісті “кинути на папір” усе “те, що варилось і клекотало в душі” . Тому й головну героїню Гортензу можна беззастережно вважати двійницею самої письменниці, що осмислювала свій етичний ідеал у дуже вузьких рамках і то переважно в дусі романтичних ідей, почерпнутих з філософських та художніх творів, а не на грунті живої дійсності. Звідси й чимало картин, витриманих в суто романтичних тонах і барвах, романтичні словесно-образні засоби.

Гортенза – музично обдарована дівчина, начитана. Вона “любить свободу”, засуджує манірність і лицемірність своїх подруг, критично висловлюється про міщанську мораль, що сковує людську особистість, весь час прагне самовдосконалюватися. Палка мрійниця з підкресленим почуттям свідомості, Гортенза “готова боротися” за солодке щастя в усій його повноті. Та біда в тому, що вона не знає, в чому ж полягає справжнє щастя людини, а реальне життя час від часу зриває “вуаль фантазії”, і тоді з її мрій “глузливо сміється дійсність”.

Повість закінчується тим, що Гортенза нарешті знаходить бажане щастя – виходить заміж за високоосвічену і достойну людину, яка відповідала її ідеалам. Під впливом свого чоловіка, професора Лордена, вона “повернула на правдивий шлях”. Що під цим розумілося, з повісті не ясно. Можливо, те, що Гортенза тепер багато читає, розвивається духовно, стає рівною з чоловіком у сім’ї, зберігаючи свою індивідуальну свободу.

В образі Гортензи в зародковому стані знаходимо багато рис, якими О. Кобилянська наділятиме своїх героїнь пізніших творів (“Людина”, “Царівна”). Так само й інші персонажі цієї повісті мають спорідненість з героями зрілих творів письменниці – Леон Фаллер і Василь Орядин (“Царівна”), Леон Гелден і Стефан Лієвич (“Людина”), Люда і Лена (“Царівна”) тощо. З’явиться пізніше і образ професора Лордена, але змальований в інших, сатиричних барвах.

Значно досконаліше, ніж “Гортенза”, написана повість “Доля чи воля” (1883), де також показується життя Молоді, її духовні запити. У цій повісті можна уже помітити певну композиційну єдність, глибше мотивування вчинків персонажів тощо. Основний наголос робиться, як і в “Гор-тензі”, на розкритті внутрішнього світу людини, її психології. Порівняно з “Гортензою”, образи тут окреслені чіткіше і яскравіше.

У “Долі чи волі” паралельно розгортається кілька сюжетних ліній (Айхен – Ірма, Генріх – Луція). Основна сюжетна лінія – духовна біографія Ядвіги Клейн, незаможної дівчини, що здобуває освіту і стає лікарем. В Ядвіги порівняно широкі інтелектуальні запити, “нові ідейні прагнення” до добра, правди і любові між людьми. Новим в образі Ядвіги є те, що вона нетерпимо настроєна до релігії, яку вважає “гарною казкою, винайденою на те, щоб тримати народ у кайданах”.

У повісті ставиться питання жіночої емансипації, але розглядається воно ще вузько, в рамках родинно-побутових взаємин: жінка повинна мати свободу, право на гармонійний розвиток, на високу духовну культуру, бути рівноправною з чоловіком у сім’ї. Якщо в “Гортензі” О. Кобилянська більше фіксувала безпосередні враження й емоції героїні, викликані зіткненням з оточенням (здебільшого любовні), то у “Долі чи волі” вона намагається “розкрити свої думки”. Тоді “займала мене ідея емансипації жінок,- згадувала пізніше письменниця,- і мені мріялося стати для них чим-то величним, геройським, чим-то освобождаючим їх з кайданів” (т. ІІІ, 547). На грунті ідей жіночої рівноправності створюється конфлікт між Ядвігою і косним міщанським оточенням, інтелігенцією старшого і молодшого покоління. Даючи окремі картини з життя міської інтелігенції, молода письменниця засуджує міщанську мораль і її носіїв. Але вона ще далека від того, щоб розкрити соціальну зумовленість такої моралі, далека від народного погляду на явища життя. Головна героїня, що від імені народу заперечує релігію, на народні маси все ж дивиться звисока, бо там не можна знайти справжньої поезії, краси.

У цей час інтереси письменниці обертаються в сфері морально-етичних понять добра, справедливості. З цього погляду дуже характерний образ Отто Айхена, колись бідного селянського юнака, а пізніше “багатого купця”. Розповідаючи про те, як здобував він багатство, письменниця каже, що “йшов він за холоднокровним і твердим розумом”, пізнав “силу лестощів ввічливості та привітливості”. Але тут же робиться застереження, що хто ж, мовляв, “діє прямо, чесно, якщо хоче набути маєток… Отто Айхен ніколи не погрішив перед бідними людьми, в його грудях було гаряче серце, чулі почуття і спокійна совість, хоч не завжди вів себе великодушно, але гуманно”. Образ Айхена оповивається серпанком романтики, таємничості, поетизується його практицизм, розсудливість, воля. Тоді молода письменниця вірила, що “воля творить людську долю”, і цю віру вона намагалася передати у своїх творах, схиляючись навіть до того, щоб виправдати правило: “Мета виправдовує засоби”. Тому її герої, завдяки освіті, самовдосконаленню і особливо сильній волі, досягають мети. Тут, звичайно, не обійшлося без впливу німецької буржуазної літератури, насамперед роману Г. Фрейтага “Дебет і кредит”, де показано виховання “гармонійної особистості” в умовах вільної конкуренції, створено образ заповзятливого підприємця, героя “контори і прилавка”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літературну діяльність починала О. Кобилянська з поезії

Categories: Шкільні твори

Links