Образи у повісті “Через кладку” (О. Кобилянська)

У повісті “Через кладку” О. Кобилянська вступила в суперечність зі своїми попередніми поглядами на буржуазне суспільство. Це виявилося не тільки в змалюванні образу Мані (показу під кінець повісті її куцої мрії – стати дружиною заможного урядовця і вести спокійне життя на старосвітський лад), але й при змалюванні образу Богдана та інших.

Справді, носієм яких позитивних суспільно-політичних чи морально-етичних прагнень може бути Богдан Олесь, що знає лише роботу в канцелярії і милується затишним домашнім побутом? При змалюванні

цього трохи рефлектуючого буржуазного інтелігента викривальні цілі відсутні. Більше того, від його імені ведеться розповідь у повісті, написаній, як і “Царівна”, у формі щоденника. Будучи студентом, Богдан, подібно до Орядина, “захоплювавсь… агітував… покликував до бою й ненависті, ораторствував, де б не случилось, вогненними барвами й малював, вкладаючи все своє я в “будучність”, вірив і присягався ідеї – і був молодий. Безконечно молодий” (ІІІ, 10). У цій лаконічній характеристиці переказано всю “громадську біографію” Богдана до того, як він став на шлях “практичного смислу” –

жити для себе. Про свою колишню позірну громадську діяльність Богдан згадує тепер з неприхованою іронією. Це було скороминущє юнацьке захоплення, а все те, що він робив, “не було чимсь свіжим (а може, навіть і правдою)… не було внутрішньою потребою, а сліпим наслідуванням дрібних учинків таких інших” (ПІ, 54), як і він. Відкинувши давнє сліпе слідування за іншими, Богдан ізолюється від громадської праці, від будь-яких етичних ідеалів, шукань. Він просто хоче бути далеким “від усього голосного, болючого, негармонійного”, хоче прожити так, щоб ніщо “не шарпало душу обов’язками всякого роду” і вдовольняється спокійним життям на старосвітський лад.

Свою бездіяльність герой пояснює тим, що він, інтелігент, який засвоїв здобутки цивілізації, звички й манери свого середовища, “не вилупився з усіх лушпин мужицтва”, у нього “лежить ще в крові підданство, підлість, покора, прокляте безсилля”, які успадкував від батька, що походив із селян. Внаслідок цього, мовляв, його “діла й поступування”, як і багатьох інтелігентів, що вийшли з селян, “отяжілі, безправні й недалекосяглі, що топчуться на одному місці без широкого горизонту, крім погляду в заплакану традиційну минувшину і вузької перспективи будуччини” (ІІІ, 54). Леся Українка цілком слушно зауважувала, що антитеза аристократизму й мужицтва, яка провадиться в повісті,- надумана. Тим більше, що чогось специфічно мужицького (крім заяв самого персонажа) в образі Богдана не видно.

У своєму житті, влаштованому на старосвітський лад, Богдан задовольняється “пересиченою буденщиною” і вирватися з неї не прагне. Тому невиправданою є думка О. Бабишкіна, що Богданові “властива наполегливість у досягненні своєї мети” (І, 50). Герой ніякої мети перед собою не ставив, безвільно волікся за плином життя. Тим більше, якщо взяти до уваги й те, що він наділений талантом письменника, якого не хоче проявляти, щоб не “шарпати нерви”. Один із персонажів цілком слушно зауважує, що з таких людей, як Богдан, виробляються “урядові машини” і такі ж деспоти, як його мати. Для цього він має усі нахили: самозакоханість, зарозумілість і ту тверезість, що іноді межує з цинізмом, прагнення “на все, хоч ніби неза-мітно, п’ятно свого я класти” (ІІІ, 23).

Найбільш гармонійною постаттю у повісті є Нестор Обринський, поважний і глибокий, що “жив у своїй праці на будуче” і “вгору йшов трудним, тяжким шляхом сам-один, але – все вгору” (ІІІ, 103). Але Леся Українка в листі до Кобилянської справедливо зазначала, що “історія Нестора” “артистично не є конечна в повісті” ‘.

Історія Нестора (формування характеру і його розвиток, взаємини героя в сім’ї, з коханою Наталкою Ливенко, дівчиною трохи несамовитої вдачі, хворобливої амбіції) становить другу сюжетну лінію в повісті. Образ Нестора змальований найбільш переконливо, хоча й тут наявні ознаки чисто літературних ремінісценцій. 1 ак, скажімо, зовсім недоречно письменниця заставляє підлітка Нестора виявляти значний інтерес до павуків. Уся сумнівна історія з павуком, що виступає в повісті “злим оменом” Нестора, запозичена з твору буржуазного німецького письменника Г. Еверса “Оіе Зріппе” і робить неприємне враження. Не зовсім оригінальним виступає Нестор, коли письменниця примушує його висловлювати “свої думки” про потребу інтелігенції пізнати себе через призму культури і потім організуватися, сприяючи організації усієї нації в одну могутню силу тощо.

Нестор – це тип чесної, мужньої і цілеспрямованої людини з добре розвинутим почуттям колективізму, гуманності. Ці риси виробилися в щоденній праці, де Нестор виявляє велику силу волі, самовідданість. Таким же благородним, сталим у почуттях показаний він у взаєминах зі своєю коханою. Нестор самостійно прокладає дорогу в життя, самостійно виробляє свої етичні погляди. Він сторониться тих “політиків”, для яких народні інтереси стають “лише гешефтом”, торгівлею, так само, як і для тих газет, які щодня “зміняють свої погляди” і тим самим винищують у людей здатність самим виробляти суспільно-громадські переконання. Богданові Нестор каже: “Бачите, як візьму я який часопис у руки, а особливо ті, що щодня виходять, мені здається, я входжу в ресторацію, де кожний говорить своє. Я втікаю з таких кімнат, бо там тяжке повітря… душа починає заплямлюватися, і я стою з себе невдоволений… Все, що роблять, пишуть, говорять, видається мені без якоїсь рівноваги й твердої сили… лиш для особистого вдоволення, по-гешефтярськи” (ІІІ, 103).

Займаючи скромну посаду юриста, Нестор з головою поринає в цю роботу, бо вона приносить користь селянам. І виконує він свої обов’язки без галасу і крику. Тут він знаходить не тільки моральне вдоволення, а й ту красу, про потребу якої в житті він говорить не раз. В особі Не-стора вкладені великі духовні сили: він критично мислить – “прагне визволитись з-під гніту традиційних, догматичних істин, хоч поки що і не має якоїсь певної соціальної основи для своїх устремлінь. Леся Українка писала, що “ціла історія Нестора” “мене захопила з душею, бо мені здалося, що я її знаю і що все те так і було” ‘. В образ Нестора знаходимо дальший розвиток тих рис, що були притаманні Іванові Марко з повісті “Царівна”.

Лену з “Царівни” і т. д. Отже, порівняно з героями “Царівни” персонажі нової повісті за винятком Нестора духовно вищі не стали, думками дальше й глибше не сягнули. Бездіяльність головних персонажів негативно позначилася на композиції повісті. Дія в ній проходить мляво, немає гостроконфліктних ситуацій.

Значно вищою з ідейного боку була створена дещо пізніше повість “За ситуаціями” (1913). Становлення таланту і його доля в умовах буржуазного суспільства, винаро-довлення й денаціоналізація української інтелігенції – такі питання порушувалися не раз письменницею. Та все ж вони були дуже важливими й актуальними, життя не знімало їх з порядку денного. У повісті О. Кобилянська не вдається до конструювання “національних типів”, вона правдиво розкриває задушливу атмосферу, в якій гинуть талановиті люди, викриває тих буржуазних інтелігентів, які лицемірно рядяться в патріотичну тогу або зрікаються своєї батьківщини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образи у повісті “Через кладку” (О. Кобилянська)

Categories: Шкільні твори

Links