Літературно-художня творчість Констана

З поміж письменників, що входили до групи мадам де Сталь або групи Коппе, виділяється Бенжамен Констан де Ребек, який теж є однією з ключових постатей у розвитку французької суспільно-політичної думки й літератури періоду Консульства та Імперії. Говорячи про групу Коппе, маємо на оці не тільки й не стільки особисті зв’язки письменників, скільки їхню типологічну близькість, передусім щільний зв’язок з просвітницькою традицією. Втім, Констан і Ж. де Сталь були не тільки однодумцями, між ними існували й найтісніші особисті зв’язки, тривалий

час, з 1796 по 1811 p., вони перебували в громадянському шлюбі.

У діяльності Констана центр ваги ще більше, ніж у мадам де Сталь, зміщений у сферу суспільно-політичної думки й ідеології. Він теж був переконаним республіканцем, що привело його до опозиції режиму імперії, проти якого він виступав не менш послідовно і теж зазнав переслідувань. У його творчому доробку переважають трактати, есе, статті на суспільно-політичні й морально-політичні теми; серед цих його творів найвідомішими є трактати “Про дух завоювань та узурпації в їх зв’язках з європейською цивілізацією” (1814) та “Принципи політики” (1815).

Безперечно, Констан належить до найвидат-ніших представників ідеології лібералізму у Франції початку XІX ст., коли вона інтенсивно формувалася, спираючись на ідеї Просвітництва. Його самохарактеристика звучить як вираження символу віри лібералізму: “Сорок років я захищав один і той же принцип, принцип свободи в усьому – в релігії, в філософії, літературі, індустрії, політиці. Під свободою я розумів торжество індивідуальності як над авторитарністю, яка б хотіла правити за допомогою деспотизму, так і над масами, які заявляють про право підкорити меншість більшості”.

Літературно-художня творчість посідає в доробку Констана порівняно скромне місце, але об’єктивно вона стала значним і продуктивним явищем у розвитку тогочасної французької літератури. Складається вона, власне, з перекладу драматичної трилогії Шіллера “Валленштейн”, який є скоріше твором за мотивами шіллерівської трилогії (1808), і роману “Адольф” (1806), який є важливою віхою на шляху розвитку психологічного роману.

Робота Констана над перекладом Шіллерового “Вал-ленштейна” яскраво показує, як важко відбувався у Франції, надто у драматургії й театрі, перехід від класицизму до романтизму. Констан поділяв невдоволення станом французької драматургії, її провідного жанру – історичної трагедії з її однолінійністю образів, її тирадами й алюзіями, на які переноситься смисловий центр твору. Він хотів збагатити французький театр здобутками німецького й англійського театрів і реформувати його. В них він знаходив природніше й правдивіше змалювання життя, зображення характерів у їхній повноті, в поєднанні людських чеснот і слабостей. Але при цьому він не зама-хувався на класицистичну основу французького театру, класицистичну художню систему він вважав такою, що відповідає французькій ментальності й культурі. Він прагнув лише до “покращення французького театру”, але виявилося, що зробити це зовсім не просто, що його система активно виштовхує чужорідні елементи. Робота над перекладом звелася до нескінченних “узгоджень” та “доробок”, так що зрештою від Шіллерового “Валленштейна” в ньому майже нічого не залишилося. Такими скромними виявилися наслідки цієї першої, преромантичної спроби реформування французького театру.

Значно вільніше почувався Констан, пишучи роман “Адольф”, тобто виступаючи в неканонізованому жанрі, що допускає свободу самовираження. Власне, це був перший психологічний роман у літературі XІX ст., який, не будучи за своїм стилем романтичним твором, йшов однак у річищі найважливіших завдань і прагнень романтичної літератури. А саме – у відкритті “внутрішньої”, “суб’єктивної людини”, в розкритті глибини й складності її внутрішнього життя. За своїм змістом і структурою роман Констана відповідає відомому визначенню Гегеля, за яким “дійсним змістом романтичного служить абсолютне внутрішнє життя, а відповідною формою – духовна суб’єктивність, яка осягає свою самостійність і свободу”.

Сюжет роману Констана відзначається крайньою зовнішньою простотою і водночас великою внутрішньою складністю. Це історія кохання Адольфа й Елеонори від його зародження до драматичної розв’язки, смерті героїні. Але точніше було б сказати, що дійсний сюжет твору складає блукання головного героя в лабіринті своєї душі. Написаний роман у “суб’єктивній формі”, це “рукопис, знайдений в паперах невідомого”, як гласить його підзаголовок, проте це не стільки лірична сповідь, характерна для романтичної прози, скільки нещадний самоаналіз, здійснюваний досить-таки раціоналістично.

Як і романтичним героям, Адольфові властива презирлива відчуженість від суспільства, зосередженість на собі, егоцентризм і егоїзм. Ріднить його з ними й “сум’яття почуттів”, внутрішня роздвоєність, постійні переходи з одного емоційного стану в інший. Але у Констана герой не ставиться на романтичні котурни, його душевні стани не оповиваються серпанком загадковості, вчинки не наділяються рисами фатальності, – вони піддаються тверезому й прискіпливому аналізу, який розкриває також їхню прозаїчну мотивованість. Адольф бажає віддатися почуттям, які “піднімають душу над буденним”, але перевірку таким почуттям він не витримує. І головна причина в ньому самому, в його роздвоєності: він не здатен ні віддатися беззастережно любові до Елеонори й зневажити практичними інтересами, кар’єрою, ні рішуче порвати з нею заради цих інтересів. Пояснення всьому цьому автор зрештою схильний шукати – і це теж пов’язує його з просвітницькою традицією – в людській природі, в тому, що людина взагалі позбавлена внутрішньої цілісності й “майже ніколи не буває ні цілком щирою, ні цілком облудною”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літературно-художня творчість Констана

Categories: Шкільні твори

Links