Ліризм “Мисливських усмішок”
Читаючи щоденникові нотатки Остапа Вишні, я звернув увагу на такі рядки: “Їздили полювати!.. І як радісно, що я нічого не вбив!” Ці слова доповнюють наше уявлення про особистість митця, який був закоханий у життя.
Вони допомагають також зрозуміти гуманістичний пафос “Мисливських усмішок”, які, незважаючи на назву, навчають не полювати, а охороняти все живе. Людина і природа, людина і вічність – ось проблеми, над якими замислюється автор-оповідач. Його погляд на світ визначає тонкий, проникливий ліризм “Мисливських усмішок”.
З великою любов’ю змальовує письменник пейзажі – живі, чарівні, сповнені руху, змін, оновлення, іноді сумних настроїв. В усмішці “Заєць” так зображено чає падолисту: “Золота осінь… Ах як не хочеться листу з дерева падати,- він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й “раскудря-кудря-кудрява”,- ген там, на узліссі, білявим станом своїм кокетує…”
Письменник олюднює природу – вона думає, почуває, переживає,
Через пейзажну картину, змальовану в конкретних образах, письменник по-філософськи осмислює вічні проблеми буття – життя і смерті, народження і згасання, кругообігу в природі. Проте оповідач – людина життєлюбна, оптимістично настроєна, тому і тон розповіді переважно світлий. В Остапа Вишні не білка – білочка, не лисиця – лисичка і навіть грізний вепр – веприк. Вживанням цих пестливо-лагідних суфіксів письменник висловлює свою велику любов до усього живого.
Він звертається до звірів і птахів, як до людей. Вони є активними героями – то дотепними, то кмітливими, то пустотливими, то мудрими. “Мисливські усмішки” – своєрідна поетична зооенциклопедія. Ось перепілочка. Вона “чудесна пташка. Сіренька, з чорненькими на пір’ячку крапочками.
Мініатюрна курочка”. Бекас теж захоплює письменника: це “невеличкий болотний птах, сіренький з біленьким на пузці пір’ячком, дуже меткий, із дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами, зривається з характерним для нього криком і летить, навіжений, ніби він перед тим, як злетіти, випив мінімум двісті грамів: зигзагами”. У цій характеристиці птаха звучать гумористичні нотки, відчувається приязний авторський усміх.
Герой-оповідач – людина ніжного серця. Його внутрішній світ розкривається у численних ліричних відступах. У них немає плакатних лозунгів-закликів берегти природу. Натомість увесь лад проникливо-ліричної оповіді, щирий сміх у ставленні до мисливців змушують читача замислитися над сучасними гострими екологічними проблемами, виховують почуття любові до рідного краю і рідної природи.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)