Лірика природи у творах Пушкіна
Серед вірші Пушкіна видне місце належить тим, у яких поет з дивною поетичної силон і любов’ю малює картини рідної природи. Незрівнянний живописець природи, Пушкін сприймав її не тільки зірким оком художника й тонким слухом музиканта, але й люблячу свою батьківщину серцем гарячого патріота
З дитячого років, коли Пушкін їхав на літо в Захарово, любов до рідної природи міцно ввійшла в його душу. Ця любов міцніла й ширилася й знайшла своє художнє вираження у віршах, поемах, романі “Євгенії Онєгін”. його настрої, Що Хвилювали, Пушкін передав
Поетичне зображення моря сполучається у вірші з міркуваннями поета про свою долю вигнанця й про долі народів. Море тому близько й дорого Пушкіну, що воно представляється йому живим втіленням заколотн і вільної стихни, моці й гордої краси, тобто таких якостей, які особливо залучають поета. Цими якостями в сприйнятті романтично настроєних сучасників Пушкіна володіли два “володарі дум” тодішнього молодого покоління – Байрон
У строфах, присвячених Наполеонові, Пушкін ясно не говорить про своє відношення до нього. Але раніше у вірші “Наполеон” (1821) поет охарактеризував його як тирана, що нехтує людство, як “смирителя” революції й волі
У Байронові залучають Пушкіна такі риси знаменитого англійського поета, як геніальність (“умчався геній”), волелюбність (“зник, оплаканий волею”), неприборканий дух борця (“як ти, могущ, глибокий і похмурий, як ти, нічим неприборканий”). В “опустілому світі” волелюбний борець за благо людей почуває себе самотнім. У вірші розкривається романтична тема самітності поета вмире.
Гіркота й протест звучать у рядках, що узагальнює міркування про “долі людей” у світі:
Доля людей усюди та ж: Де благо, там уже па стражі Иль просвещенье, иль тирам
На шляху до волі людей коштують стражами або помилковою культурою панівних класів, або тирани
Романтичному характеру вірша відповідає й піднесеність тон;”, мовлення, насичене вигуками, звертаннями, риторичними питаннями, оцінними епітетами й метафорами. Вірш “До моря” було прощанням Пушкіна не тільки з морем, але й з романтичною лірикою. З переходом поета до реалістичної Творчості змінюється й характер зображення їм природи. У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовні скромну, але милу його росіянинові серцю красу й поезію рідної природи. Такі його вірші: “Зимовий вечір”. “Зимова дорога” (1826). “Зимовий ранок” (1829), “Хмара” (1835), “Знову я відвідав…” (1835) і інші
Лексика, синтаксичний лади мовлення, інтонація вірша здобувають у Пушкіна наприкінці 20х и в 30х роках інший характер – більше простий, гранично реалістичний і народний. Показово щодо цього розходження в описах однієї й тієї ж картини околиць Михайлівського, даних у віршах ” Село ” (1819) і “Знову я відвідав…” (1835). Проше й задушевніше по тоні даний опис цієї ж картини у вірші “Знову я відвідав…” (1835):
От пагорб лісистий, над яким часто Я сиживал нерухомий – і дивився На озеро… Воно синіючи, стелиться широко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)