Ліричний герой В. А. Жуковського
В. А. Жуковський по праву вважається одним з найяскравіших російських поетів-сентименталистов, розвинули цей літературний метод в ліриці до величних масштабів і забезпечили плавний і закономірний перехід до романтизму. Ранні вірші поета пройняті сентиментальними настроями, в пізніх ж можна-знайти характерні для романтизму теми й образи. Разом з тематикою, проблематикою і загальним настроєм віршів Жуковського еволюціонував і образ ліричного героя, тобто образ автора або людини, від імені якого ведеться розповідь, того, чиїми очима ми дивимося
Ах! може бути, під цей могилою таїться
Прах серця ніжного, який умів любити…
Авторським ідеалом стає тихий, сумний, чутливий
Джерелом для роздумів ліричного героя часто виявляється природа, яку автор тонко відчуває і розуміє. Споглядання картин природи не лише створює певний настрій, воно здатне викликати в душі цілий ураган спогадів, образів, передчуттів. Стан природи обумовлює душевний стан героя, з точки зору художньої виразності тут важливу роль відіграють епітети психологічні, тобто характеризують не властивість предмета, а авторську реакцію на нього, наприклад: задумливі небеса, чарівний захід сонця, спокійний блиск сонця. В елегії “Вечір” герой спостерігає зміну часу доби і розмірковує про розлуку з друзями, про свою майбутню долю. В уривку “Невимовне” “картини пишного заходу” змушують автора задуматися про можливості мови як засобу передачі краси і величі природи, (“Що нашу мову земної перед дивною природою?!”) Проте навколишній світ можна не тільки відчувати, але й уособлювати: у ліриці Жуковського з’являється романтичний образ моря (елегія “Море”). Герой бачить море живої, пристрасної стихією, закоханої в небо (теж уособлення). Автор висловлює себе явно тільки у другому рядку: “Стою зачарований над безоднею твоєї…”; побічно ж авторську присутність відчувається протягом усього вірша через часті звернень (взагалі вся елегія побудована як звернення поета до моря) і займенники” ти ” . Створюється враження, що ліричний герой і море – друзі чи близькі за духом створення і у них багато спільних рис. Ймовірно, якщо герой бачить у море пристрасність, якийсь бунтарський, войовничий дух, гордість самотності, то він сам у якійсь мірі наділений цими якостями, а якщо уявити собі автора, самотньо підноситься над бурхливим морем, не залишається сумнівів: перед нами – ліричний герой раннього романтизму.
Індивідуальною рисою В. А. Жуковського слід визнати любов до минулого у всіх його проявах, як сказано в “Невимовне”: “… про милого радісному і скорботному старовини”. Таким чином, минуле “мило” ліричного героя незалежно від того, радісне воно чи сумне. Не випадково в цьому вірші картини природи, що зачіпають найпотаємніші душевні струни, викликають у поета теплі спогади, причому вони прирівнюються до душевного прагненню увись, вдалину, думка автора рухається одночасно відразу в двох напрямках:
Се до далекого стремленье,
Цей миновавших привіт…
Рівнозначність ця підкреслюється анафорою. Аналогічно в елегії “Вечір” ліричний герой летить думкою до минулих років; минуле для нього завжди світло і свято, спогад про нього зігріває і підносить душу.
Автор – поет, і йому властиво замислюватися про роль і значення своєї творчості. У ліриці Жуковського з’являється тема поета і поезії, звичайно, не в таких масштабах, яких вона досягла в період розквіту романтизму, але тим не менш роздуми про долю і цілях поета звучать в елегії “Вечір”, уривку “Невимовне”:
Так, співати є мій талан…
Мета поета Жуковський бачить в оспівуванні “творця, друзів, любові і щастя”. Поет щасливий своїм талантом і можливістю висловити переповнюють його почуття віршами. Ліричний герой – ще і співак, тому в ліриці Жуковського так багато згадок музичних інструментів: сопілка, ліра, гусел; співак у значенні “оспівує”, “вихваляє”; він творець, поет, образ збірний, в кожному окремому вірші виражає одну певну сторону душі автора; лише вивчивши всі ліричні твори Жуковського і проникнувши в сутність ліричного героя кожного з них, можна уявити собі умовний образ автора у всій багатогранності його творчої натури, у всій складності його еволюції.
У всіх творах В. А. Жуковського протягає індивідуальність, неповторність авторської манери. Поет говорив, що перекладач у прозі – раб, у поезії ж – творець; навіть перекладні вірші Жуковського отримали нову, самостійне життя в російській літературі. У ліриці власне авторської унікальні не тільки підхід до висвітлення традиційних тем, стиль, а й образ ліричного героя, який, безсумнівно, залежить від особистих рис і якостей автора. По-різному висловили характер творчої особистості поета, ліричні твори Жуковського донині займають особливе місце не тільки в російській, а й світовій літературі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)