Ліричний герой у творчості А. А. Ахматової
А. А. Ахматова посідає виняткове місце в російській поезії XX століття. Сучасниця великих поетів періоду так званого срібного століття, вона коштує набагато вище багатьох з них. У чому причина настільки дивної сили віршів Анни Ахматової? На мій погляд, в той сумбурне і страшний час, у який випало жити поетесі, в той момент, коли багато чого необхідно було переосмислити і оцінити по-новому, іменне в такі моменти історії найбільш глибоко відчути всю глибину життя може перш за все жінка. Поезія Анни Ахматової – це все-таки поезія жіноча, і її ліричний
Любов – тема, яка з самого початку творчого шляху поетеси стала однією з провідних у ліриці А. А. Ахматової. “У неї був найбільший талант відчувати себе разлюбленной, зненавидженої, небажаною та розпорошений”, – сказав А. Ахматової про К. Чуковський. І це дуже яскраво виражено у віршах раннього періоду: “Я не любові твоєї прошу…”,” Сум’яття “,” Проводила одного до передньої…”. Кохання у ранніх віршах Ахматової завжди нерозділене, нерозділена, трагічна.
У період з 1911 по 1917 рік в ліриці А. Ахматової все більш і більш наполегливо проявляється тема природи, що було частково пов’язане з тим, що цей період життя вона провела в маєтку свого чоловіка Слепневское. Російська природа описана в ліриці Ахматової з дивовижною ніжністю і любов’ю:
Перед навесні бувають дні такі:
Під щільним снігом відпочиває луг,
Шумлять дерева весело – сухі,
І теплий вітер ніжний і пружний.
У цей період відбувається зближення ліричної героїні Анни Ахматової з навколишнім її світом, який стає більш близьким, зрозумілим, рідним, нескінченно красивим і гармонійним – світом, до якого прагне її душа.
Однак для героя творів А. Ахматової любов до природи рідного краю невіддільна від почуття любові до Батьківщини – Росії в цілому. А тому у творчості поетеси не може бути байдужості до долі свого народу, ліричною героїнею опановують почуття болю, туги за долю народу. Ахматовская героїня з кожним роком стає все ближче до народу і поступово вбирає в себе всі гіркі почуття свого покоління, відчуває свою провину за все, що відбувається навколо неї:
Не з тими я, хто кинув землю
На поталу ворогам.
Їх грубих лестощів я не почуй,
Їм пісень я своїх не дам…
У віршах періоду першої світової війни і російських революцій спокій і світла радість в душі ахматовської героїні змінюються на постійне відчуття наближення катастрофи:
Пахне горілим. Чотири тижні
Торф сухий по болотах горить.
Навіть птахи сьогодні не співали,
І осика не тремтить…
У цей важкий для країни час, час корінного перелому в житті всієї країни і ахматовского покоління, особисті проблеми ліричної героїні йдуть на другий план, головними стають проблеми загальнолюдські, проблеми, що будять у душі відчуття тривоги, невпевненості, відчуття катастрофічності і неясності буття. Досить згадати такі вірші, як “Наклеп”, “Страх, у темряві перебираючи речі…”,” Слух огидність “і багато інших:
І всюди наклеп супроводжувала мене.
Її повзучий крок я чула уві сні
І в мертвому місті під нещадним небом,
Блукаючи навмання за дахом і за хлібом.
Величезна біль за страждання Росії найбільш повно висловилася в поемі “Реквієм”, написаної в 1935 – 1940 рр. . Створення поеми багато в чому пов’язано з особистими переживаннями Ахматової, з арештом сина, але важливіше те, що лірична героїня цієї поеми вбирає в себе всі болі і страждання, що випали на долю мільйонів російських людей. Голосом ліричної героїні тому говорить кожна з матерів, дружин, які стоять у довгих чергах, сподіваючись дізнатися хоч що-небудь про долю своїх близьких, кожен з пережили страшну трагедію.
Цикл віршів “Вітер війни” – один з останніх у творчості А. А. Ахматової – включає в себе твори воєнних і післявоєнних років. Війна 1941 – 1945 рр.. – Ще одне тяжке випробування, яке випало ахматовского покоління, і лірична героїня поетеси знову разом зі своїм народом. Вірші цього періоду сповнені патріотичного підйому, оптимізму, віри в перемогу:
І та, що сьогодні прощається з милим, –
Нехай біль свою чинності вона переплавить.
Ми дітям клянемося, клянемося могил,
Що нас скоритися ніхто не змусить!
Післявоєнні вірші А. А. Ахматової (збірка “Непарне число”) – це підсумок її творчості. У цих віршах сполучені всі теми, що хвилювали Анну Ахматову впродовж життя, але зараз вони осяяні мудрістю людини, що прожила насичену, яскраву, складне життя. Вони повні спогадів, але є в них і надія на майбутнє. Для ліричної героїні цей час ознаменовано поверненням до почуття любові, причому тема ця одержує більш загальне, філософське розкриття:
Ти прав, що не взяв мене з собою
І не назвав своєю подругою,
Я стала піснею і долею,
Наскрізний безсонням і завірюхою…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)