Ліричний герой Блока
Блоку – вірте. Це справжній –
Волею божою – поет і людина
Безстрашної щирості.
М. Горький
Вірші справжнього поета є його щоденником, відбитком думок людини в момент створення чергового шедевра. Адже будь-який вірш щирого поета –
Це Шедевр. Його дуже важко написати так, щоб він не відповідав стану творця. У свої вірші поет вкладає всю душу. І бути поетом – особливий дар. Потрібно уміти висловити стан душі і почуття словами, а це може не кожний. Чим більше читаєш книги поета, тим більше починаєш розуміти його як людину.
Дуже важливо те, що Блок розуміє призначення своє як поета. А ціль його – зробити світ краще, чарівніше.
У літературу початку першого десятиліття XX століття Блок входить як співець “туманної” любові, неземної і піднесеної. Його
Будова поетичної мови в самих туманних, зашифрованих картинах передає “незбагненну принадність” інтимного почуття:
Я скрыл лицо, и проходили годы
Я пребывал в служеньи много лет.
Крізь відточену поетику невловимих символів проривається життєва основа ліричного переживання. Душевний порив ліричного героя, який відкрився несподівано, незаперечно говорить про постійну боротьбу поета з декадентським баченням і образним мисленням, про перші перемоги в цій боротьбі:
Погружался я в море клевера,
Окруженный сказками пчел,
Но ветер, зовущий с севера,
Мое детское сердце нашел.
Справжньої ж виразності поет досягнув, коли цілком відмовився від заздалегідь заданих теоретичних установок, і радість буття вривається в його вірш “Встану я в утро туманное…”:
Настежь ворота тяжелые!
Ветром пахнуло в окно!
Песни такие веселые
Не раздавались давно!
Нас чарує гармонійність віршованої мови, одухотвореність і вишуканість почуттів у ранній ліриці Блока. Ми входимо в новий для нас світ, де герої живуть світлою любов’ю і щирістю. Для свого часу Блок став таким же співцем інтимного почуття, яким для свого був Пушкін. Але в цей духовно стійкий, повний гармонії світ поетичної душі вривається соціально-трагічна тема. Так, у вірші “Из газет” говориться про смерть жінки, яка лишила сиротами дітей (“Мамочке хорошо. Мама умерла”), У Блока – або напружене відчуття щастя, віра в любов, або провали на дно, у “страшний мир”.
А який прекрасний вірш “Незнакомка”. У драматичній сутичці з вульгарним буржуазним дачним побутом виникає романтично піднесене любовне переживання, яке народжується в душі ліричного героя. Одухотвореність ліричної героїні Блока сприймається як протест проти світу “пьяниц с глазами кроликов”, “испытанных остряков”..
Драматизм ситуації тут не стільки в непримиренності конфлікту, який виник в душі ліричного героя, скільки в контрастній несумісності світу “пьяниц с глазами кроликов” і жіночого образа, який несе в собі “древние поверья” і зачарування “дальних берегов”.
Історично конфлікт може бути розв’язаний, поетичну несумісність перебороти неможливо. І в цій складній духовній сутичці у вірші виникає мотив глухої і заповітної, довіреної герою таємниці. (“Глухие тайны мне поручены, мне чье-то солнце вручено…”).
Вірш “О доблестях, о подвигах, о славе…” можна порівняти із шедеврами російської і світової лірики. Інтимні переживання ліричного героя значно ускладнюються: поет із надзвичайною моральною чистотою показує стан людини, охопленої всеосяжним почуттям любові.
Поетична мить, схоплена у вірші, – це ніби все життя – минуле, і майбутнє – у теперішньому. Тут і спогад про щастя, що промайнуло (“Летели дни, крутясь проклятым роєм…”), і безнадійність майбутнього (“Уж не мечтать о нежности, о славе…”), і гірка швидкоплинність хвилинного настрою (“…мне снится плащ твой синий, в котором ты в сырую ночь ушла…”).
Протиріччя ліричного героя з коханою непереборне, втрата неминуча, але в конфлікті немає трагізму зречення (“…Я слезы лил, но ты не снизошла…”). Вікова культура зображення людського переживання, і яка підноситься до світлої пушкінської лірики, робить ці вірші неперевершеними за морально-естетичною силою.
Почуттям любові і співчуття до ближнього пройнятий вірш “На железной дороге”. Тема страждань особистості, роздавленої “залізною дійсністю”, навіяна поету толстовським “Воскресінням”. Трагедія самотньої, знехтуваної і роздавленої особистості, історія ображеної дівчини набуває узагальненого соціального змісту, перетворюючись у трагедію покоління, народу.
У вірші “На железной дороге”, співчуваючи приниженій і ображеній людині, поет утверджує свою любов до Росії.
Блок створив особливий поетичний образ батьківщини. Це образ красуні жінки, коханої, нареченої. Її образ світлий, вона береже первісну чистоту душі поета:
О, Русь моя! Жена моя! До боли
Нам ясен долгий путь!..
И нет конца.
Вона ніколи не пропаде і не загине, з нею “невозможное возможно”, – вона “ведет на вечный бой”, перед нею лежить довгий шлях вперед, у майбутнє. Ліричний герой почуває себе невіддільним від красоти, тиші. Нехай він тільки подорожній, який загубився на її погибельних, але завжди милих серцю просторах, та з Росією нічого не страшно.
Так, поезія Блока прекрасна. Творчий геній поета, його безсонна тривога, загострена совісність, чесність перед життям забезпечили йому безсмертя. До нас дійшов його звинувачувальний голос:
Испепеляющие годы!
Безумья ль в вас, надежды ль весть?
От дней войны, от дней свободы
Кровавый отсвет в лицах есть.
Притягальна сила віршів Блока перевірена часом. Вони тривожать, засмучують, радують, хвилюють, надихають, змушують відчути могутність гармонії, внесеної у світ великим і благородним поетом.
Страстной правдой горевшее слово
Он от пламени сердца зажег.
И народ не забудет простого,
Благородного имени – Блок.
Вс. Рождественський
(1 votes, average: 5.00 out of 5)