Ліричне й епічне в романі “Євгеній Онєгін”
У відкриваючий роман присвяті П. А. Плетньову Пушкін писала, що його добуток – це плід “розуму холодних спостережень і серця сумних замет”. Пушкіна спостерігав життя протягом семи із зайвим років – з 1823 по 1830 рік. Час у романі – з 1819 по 1825 рік. Його увага до сьогодення вилилося в романі в потужну епічну частину, присвячену всіляким проблемам сучасності. Визначити проблематику “Євгенія Онєгіна” досить складно. Поет створив, по вираженню В. Г. Бєлінського, “енциклопедію російського життя”. Назва по ім’ю головного героя
Знаменно, що перший розділ роману про виховання й утворення Онєгіна, що
Проникливий Бєлінський починає аналіз образа Онєгіна з того, що герой роману – це світська людина. Дійсно, Пушкін, не заглиблюючись у психологію характеру Онєгіна, показує його життя як природну на тлі певних вимог дворянського кола. Петербурзьке світло з’являється в романі з полярних точок зору. Пушкіна відзначає високоінтелектуальний рівень дворянського суспільства. Воно перебувало, на думку Бєлінського, “в одному з найцікавіших моментів його розвитку”. Музика, Література, театр – все це було невід’ємною органічною частиною життя дворян. Всі досягнення цивілізації здійснюються саме у дворянському суспільстві, кабінет “філософа в осьмнадцать років” – епічно розміряне перерахування тих побутових подробиць, які були характерні для життя “золотий” дворянської молоді. В епічну частину роману входять і дріб’язку побуту, і одяг, і їжа.
З іншого боку, петербурзьке дворянське суспільство – це ще й світло, де панують свої моральні критерії, легкодумство й ледарство.
Широке реалістичне охоплення дійсності відбувається й за рахунок зображення помісного дворянства. Сільські глави насичені подробицями побуту й звичок поміщиків. Зосереджуючи дію навколо сімейства Ларіних, Пушкін, не поширюючись, але ємко дає характеристику іншим поміщикам. Він відзначає, що інтелектуальна праця їм не потрібний. Так, дядько Онєгіна ретельно читав “календар осьмого року” і не тримав у себе “ні краплі чорнила”. Мати Ларіна, хоча й зачитувалася замолоду Ричардсоном, тепер із задоволенням займалася домашнім господарством. І їхній духовний мир спілкування – розмови “про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню”.
Епічна частина роману насичена також картинами з народного життя. Пушкіна розповідає про важку селянську працю, про дуже рідкі мінути відпочинку. Ці картини доповнюються казковими поетичними образами, що сходять до усної народної творчості: це й сон Тетяни, що нагадує російську казку, і гадання. Образ Тетяни безпосередньо пов’язаний з епічно широкою панорамою сільського життя. Вихована у дворянських традиціях, вона весь духовний і моральний мир створила на національній, народній основі. Тетяна – це ідеал Пушкіна.
У листі до В’яземського Пушкін писав про “диявольську різницю” між романом традиційним і романом у віршах. “Замети” серця Пушкіна знаходять висвітлення в поетичній мові роману. “Вільний роман” містить у собі не тільки ритмічно організоване мовлення, але й численні ліричні відступи. Перша функція автора – автор як оповідач. За допомогою авторських відступів розширюються границі роману. Діапазон ліричних відступів дуже широкий: від думки автора на побутові Теми до історичного пафосу в авторському відступі про Москву: “Москва! – як багато в цьому звуці…” Саме завдяки такій присутності автора на сторінках його добутку, Бєлінський назвав роман “енциклопедією російського життя й глибоко ліричним добутком”.
Друга функція автора – Пушкін як діюча особа: друг Онєгіна, заступник Тетяни, антипод Ленского-Поета. Третя функція – біографічні відступи, у яких Пушкін розповідає про свою долю: посилання (“Я пам’ятаю море перед грозою”), “ми все вчилися потроху”, “мені незабаром тридцять років”, “старий Державін нас помітив і, у труну сходячи, благословив”.
Уже хронологія написання роману доводить першість Пушкіна в створенні нового реалістичного методу в російській літературі. В VIII статті із серії “Твору Пушкіна” Бєлінський писав про історизм, народності цього найбільше “задушевного” твору Пушкіна. Новий творчий метод зв’язаний, безумовно, з епічною широтою зображення дійсності. Сам Пушкін наприкінці VII глави писав: “Благослови мою довгу працю, про ти, епічна Муза!” Художню оригінальність роману, унікальність надають ліричні відступи й та загальна лірична частина, що пов’язана з вираженням душі поета, його гарячим і трепетним відношенням кжизни.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)