Лібретисти комічної опери (La Zarzuela). Кампродон
Ми залишили б помітний пробіл у нашому огляді сценічної літератури за час царювання Ізабелли II, якщо б не згадали o тім важливому значенні, яке придбала в Іспанії комічна опера. Невідома ще наприкінці минулого й на початку поточного сторіччя, вона помалу ввійшла у звички й звичаї мадридського населення й зайняла одне з перших місць у суспільних задоволеннях столиці. Поширення гри на фортепьяно у вищих і середніх класах, спорудження великого оперного театру, надзвичайний успіх деяких знаменитих співачок, установа консерваторії під час регентства
Незабаром з’явився капіталіст, що ризикнув побудувати в Мадриді особливий театр, винятково для постановки так званих Zarzuelas, тобто комічних опер, що час від часу з’являлися вже в театрі Circo і постійно залучали численну публіку. Однак, згаданий капіталіст не без коливання приймався за свою колосальну спекуляцію, хоча вигідність підприємства цілком забезпечувалася споконвічною пристрастю мадридського населення до всякого
У цей час там уже все пристосовано до повного процвітання цього роду сценічного мистецтва: немає недоліку ні в гарних акторах-співаках, ні в музикантах, ні влибреттистах.
Із числа першокласних виконавців Салас і Ардериус настільки виділилися своїми блискучими даруваннями, що обоє перейшли майже відразу від скромного положення акторів до посади головних розпорядників трупи
В області музики ми відзначимо чотирьох найбільш талановитих композиторів: Барбиери, Арриету, Гастамбиде й Удрида, які позбавили Іспанію від колишньої необхідності поетоянно запозичити y інших країн їхня музична творчість і дали їй національний репертуар, щоправда, не великий, але за, те перейнятий чисто-народним духом і настільки своєрідний, що неможливо забуто цих мелодій, якщо почуєш їх хоч раз. А коли подумаєш, яке багатство містить у собі іспанська Музика з її хотами, качучами, чарівними мотивами андалузьких і гаванських пісень, що наигриваются й розспівуються в народі по всьому Пиренейскому півострові, стає незрозумілим, чому тільки за останнім часом, a не раніше, почулася потреба в такому театрі, що згрупував би всі ці національні скарби й представив їх у всій оригінальній красі?
Що ж стосується лібретистів, то в них не могло бути недоліку: відомо, як звучний сам по собі іспанська Мова, і як легко піддається його просодія всім музичним вимогам, тому в Іспанії завжди був великий достаток віршотворців, a дирекції театру Zarzuela залишалося лише вибирати найбільш підходящих до характеру нового мистецтва. Але на початку вона віддавала перевагу перед всіма іншими одному каталонцу донові Франциско де-Кампродон, авторові двох драм Flor de un Dia і Espinas de una Flor, що мали в 1851 і 1852 роках досить грунтовний успіх. Йому було доручено застосувати до іспанської сцени ті французькі комічні опери, що представляли y нас невичерпне джерело насолоди для багатьох поколінь: le Domino nou, le Chaleteles Diamants de la Couronne, le Preaux Oleres і проч.
За допомогою те одного, те іншого композитора, Кампродон виробляв із французької комічної опери теж саме, що Вентура де-ля Вега з наших драм, Бретон де-Лос Эррерос із комедій, a менш відомі письменники з мелодрам театрів Ambigu і Gaite, або чарівних п’єс Porte Saint-Martin.
У виді таких постійних запозичень, перекладів, усіляких переробок і застосувань нашої сценічної Творчості, якими більше чверті століття майже винятково пробавлялася Іспанія, чи можна дивуватися, що французька цивілізація робить такий сильний вплив на її вдачі? По суті, ми вже з незапам’ятних часів є зразками для іспанців, і волею-неволею вони не перестають наслідувати нам
(1 votes, average: 5.00 out of 5)