Ленгстон Хуз Дядько Сем
Ленгстон Хуз
Дядько Сем
– Ніхто не вибирає собі батька, матір і кревних і не відповідає за них,- сказав Простак.- Ми відповідаємо тільки за тих, кого самі собі вибрали, з власної волі. Я вибрав собі Джойс.
Мою дружину, і люблю її. А кревна моя – Мінні, ота далека родичка, що причепилась до мене, відколи приїхала з Півночі.
І все ж, бозна-чому, я й її люблю, хоч її часом несила витерпіти.
Може, тому, що Мінні певна, ніби розуміє мене, а я таки справді розумію її.
– Загалом у вас із нею однакові інтереси,- зауважив я.
– Загалом-так,-погодився
– А я й не знав, що в тебе є дядько на ім’я Сем.
– Є, аякже. І в тебе е. Але ми за нього не відповідаємо.
Я кажу про отого старигана в вузьких штанях, фраку й циліндрі зі смугасто-зоряною стрічкою, що живе на горищі Білого Дому, над президентом. Він, певно, вдівець, бо я щось ніколи не чув про тітку Семиху. Або старий парубок. Але мені кажуть, ніби він мій дядько.
– Аз якого ж це
– Не підшпигуй мене,- сказав Простак,- а то я тобі скажу, з якого боку твої родичі. Не може бути, щоб десь колись там чиєїсь крові не підмішалося. Я кажу про Американця з великої літери, отого чолов’ягу з гострою борідкою. Отого, що з плакатів про набір до армії тиче мені пальцем у вічі: “Ти потрібен дядькові Семові!” Я, коли ще був у таких літах, що мене могли призвати, боявся його мало не до смерті. Але й тоді я мав до нього деякі запитання. Я казав: “Дядьку Семе, коли ти справді мій дядько, доведи це. Доведи, що ‘ми з тобою кревні, перше ніж забрати мене до тієї своєї армії. Родичі ми чи не родичі? Коли родичі,
То чого ти такий білий, а я такий темношкірий? Поясни, дядьку Семе”.
– Ну, і відповідав він тобі? – спитав я.
– Ні,- відказав Простак.- Ось тому я й хочу знати, родич мені дядько Сем чи не родич. Він знає, що я не білий.
– Он як?
– А сам він білий.
– Он як?
– Отож дядькові Семові не доводиться щоразу подавати скарги до верховного суду, коли він захоче на Півдні випити чашку кави,- сказав Простак.- І в штаті Міссісіпі йому не треба через суд добиватися свого права щоразу, як він захоче проголосувати.
– Сегрегація минеться й рівність на виборах прийде свого часу,- відказав я.
– І смерть також.
– Конституція, уряд, закон – тепер усі на боці негрів.
– А дядько Сем? – спитав Простак.
– Як символ уряду – безперечно. Згадай Рузвельта, Кеннеді, а тепер – Джонсона.
– Фобеса, Барнета, Істленда,-докинув Простак.
– Я не смішки строю,- насупився я.
– І я ні,- відказав Простак.- У них там, у Вашінгтоні, до біса циліндрів із смугасто-зоряними стрічками. Хай би дали й мені один.
– Нащо?
– Тоді я був би дядьком Семом.
– Ти говориш, як Ніпсі Рассел. Справді, в смугасто-зоряному циліндрі ти був би схожий на Ніпсі Рассела.
– Ніпсі в телевізорі мені подобається,- відказав Простак,- тож я не від того, щоб на нього скидатися. Нехай би уряд надрукував такі великі плакати й вивісив у метро: Ніпсі Рассел у ролі дядька Сема. Ні, таки треба, щоб був і чорношкірий дядько Сем.
– Ах ти шовіністі – вигукнув я.
– Як це слово означав те, що я думаю, то візьми його назад!- зажадав Простак.
– Ні, воно означає не те, говори далі.
– А що ж воно означає?
– Людину, так просмерділу расизмом, що її ніхто не годен витримати. Або, іншими словами, таку, як ти, коли хочеш зробити дядька Сема чорним.
– Та хоч би шоколадним,- відказав Простак.- Або індіанином, як_ американські тубільці, або китайцем, як американські китайці, або японцем, як оті каліфорнійські нісеї. Адже ж тепер у моді інтеграція, то чом дядька Сема не намалюють таким, ніби його матінка інтегрувалася ще й раніш за нього?
– Чи ти тямиш, що кажеш? – спитав я.- Ти ж говориш про змішані шлюби, а не про інтеграцію. А той дядько Сем, що ти бачиш на плакатах,- він, звичайно, європевць із походження.
– Отож мені й набридло весь час бачити свого дядька європейцем з походження,- не вгавав Простак.- Мені б хотілось нарешті побачити його таким, як я,- темношкірим.
– Дядько Сем – це символ, я ж тобі казав. Він не належить ні до якої раси чи групи. Символи не мають кольору.
– Тоді я б хотів, щоб він став нарешті й моїм символом,- правив своєї Простак.- Я ще не бачив дядька Сема, схожого на мене.
– Ти, здається, живеш у світі марень. Ось уяви собі, що завтра в газетах надрукують темношкірого дядька Сема. Ти повіриш своїм очам?
– Коли сам побачу, то повірю. І з Адама Клейтона Пауела теж був би непоганий дядько Сем. Або, коли хочеш молодшого, Гаррі Белафанте,- чим не красень? А найкращий – Сідні Пуатьє!
Смугасто-зоряний дядько Сем! Або, скажімо, “міс Америка”, вгорнена в прапор, як статуя Свободи. Я ще ніколи не бачив, щоб “міс Америка” була не біла. Якби я був художник, то часом малював би Америку схожою на Маріан Андерсоп. Або на Клодію Макнейл, що з “Родзинок на сонці”. Ну скажи, хіба Клодія Макнейл не була б “міс Америкою” перший сорт – із такими цицьками, як у неї!
– Мрій, мрій далі,- буркнув я.
– Ну, а червоношкіру індіанку то вже напевне можна було б зробити “міс Америкою”,- сказав Простак.- Адже індіани були перші американці. Правда, тепер ковбої в кіно так потіснили їх назад, що вони вже стали останні американці. Але ж на честь того, що колись вони були перші, годилось би, щоб були індіанські дядьки Семи й індіанські “міс Америки”.
– Ну, голова індіанина принаймні була колись на центові.
– А голови негра не було,- відказав Простак.- Нашої голови ніколи не було й на центові. Ні на однодоларовому папірці, ні на п’ятидоларовому, ні на десятці. І на поштовій марці після Букера Т. Вашінгтона не було жодного негра.
– Недавно була марка з Фредеріком Дугласом,-заперечив я.-І взагалі негрів у Америці тільки десять процентів.
– Зате ми здіймаємо дев’яносто процентів гвалту,- відказав Простак,- отож я хочу, щоб на марці був Вершник свободи, або Мартін-Лютер Кінг, або я, вбраний, як дядько Сем. Ми вже скоро сто років як вільні. Не так воно легко прожити сто років у вільній країні, коли ти чорношкірий, тож я заслужив, щоб моя голова була на марці.
– А на якій? – спитав я.
– На першій космічній марці, випущеній, щоб послати на орбіту – геть із земної кулі,- відповів Простак.- На волю!
Я в образі дядька Сема – на листі, посланому па Місяць.
– Ну, помрій, помрій, мрійнику,- сказав я.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)