Майстер Наджар був бідняком. Одна радість у нього була — красуня-дружина. Побачив якось падишах дружину майстри Наджару, і закралася у його душі заздрість, захотілося йому роздобути її собі у дружин. Але як це зробити? Став він думати: Силою її не побрати, толки дійдуть. Краще я задам майстрові Наджару важке завдання, не виконає — відберу у нього дружину, та ще й голову велю відрубати.
Падишах відправив візира з наказом до теслі.
- Наджар, — звернувся візир до нього, — падишах, повелів тобі до ранку зібрати п'ять мішків ошурок. Не виконаєш — голову відрубають.
Сказав це візир і вийшов. Засмутився майстер Наджар. Зрозумів, що не зносити йому голови, розв'язав падишах зжити його зі світла. Побачила дружина, що чоловікові не спиться, запитала:
- Наджар, що тебе мучить? Чому тобі не спиться?
- Ах, дружина, не під силу мені виконати наказ падишаха, не зібрати мені до ранку п'ять мішків ошурок. А виходить, відрубають мені голову.
- Дорогою, спи, як спалося тобі колись. Дочекаємося ранку. Бог один, а виходів тисяча, — стала заспокоювати його дружини.
Тільки стало світати й прокинулися півні, пролунав стукіт у двері теслі: — Майстер Наджар! Майстер Наджар! Наджар розв'язав: За мною прийшли. Устав, відкрив двері.
- Майстер Наджар, скоріше вставай, сколоти труну, падишах умер, — закричали йому.
Почула дружина ці слова, обрадувалася:
- Я ж говорила тобі: дочекаємося ранку, бог один, а виходів тисяча.