Куди йде дитинство? ( твір-міркування)
Дитинство… Говорять, що це сама щаслива пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно мине або вже пішло від нас назавжди. “Дайте в дитинство щасливий квиток”, – просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе всі нові й нові далечіні? Як у Светлова: “Обрій іде – я за ним”. Так, дитинство – це прекрасна пора, але мине вона дуже непомітно. Як сон… Життя тече плавно, без поштовхів і різких поворотів. Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж люблячи.
Часто чуєш: “Якби знову стати дитиною”. Майже всі хочуть вернутися хоч на мить у безхмарну й безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні пухирці
Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди виявиться місце й час мрії дитинства, що він буде носити із собою вдуше.
Щоб бути щасливим, зовсім не обов’язково вертатися в країну Дитинства. Досить зберігати в серце цю малюсіньку часточку минулого й сподіватися, що вона зігріє Майбутнє життя й офарбить його в неймовірні й дивні кольори