Тема природи традиційна в російській літературі. Чимало поетів присвятили свої твори її красі, поділились роздумами, що навіяли її картини. Але голос Сергія Єсеніна не тільки не губиться серед багатьох творів на цю тему, але й виділяється в цьому хорі своєю самобутністю, його впізнаєш відразу, він зрозумілий і дуже близький. Мабуть, жоден із російських поетів XX століття не користувався і не користується популярністю такого широкого кола читачів, таких різних за віком, освітою, життєвим досвідом. Секрет його популярності, напевне, в тому, що
поету вдалося відтворити національне сприйняття світу, або, як кажуть сьогодні, російський менталітет. Картини природи у його поезіях зворушують і зачаровують читача. Він ніби висловлює те, що відчуває, але не може висловити читач. І разом із поетом його читачі переживають почуття своєї єдності з природою. Лірика природи Єсеніна дуже інтимна: берізка для нього – і сестра, і наречена, і дружина; старий клен – друг, з яким давно не бачилися; навіть його власне волосся – це жито його рідного поля. Явища природи у поета подібні до людей: вони розмовляють, співчувають, засуджують: Отговорила роща золотая Березовым
веселым языком, И журавли, печально пролетая, Уж не жалеют больше ни о чем. Краса рідного краю, впевнений поет, не в пишності та екзотичності, а в тих почуттях, які вона викликає: О пашни, пашни, пашни, Коломенская грусть, На сердце день вчерашний, А в сердце светит Русь. О край разливов грозных И тихих вешних сил, Здесь по заре и звездам Я школу проходил. Поезія Єсеніна напрочуд земна і, разом із тим, космічна. Вона пройнята й осяяна почуттям любові до всього живого: Милые березовые чащи! Ты, земля! И вы, равнин пески! Перед этим сонмом уходящих Я не в силах скрыть моей тоски. Много дум я в тишине продумал, Много песен про себя сложил И на этой на земле угрюмой Счастлив тем, что я дышал и жил. Природа рідного краю дає поету можливість розмірковувати про сенс життя, своє призначення і долю. Він відчуває свою особисту відповідальність за все, що його оточує. У природі він черпає сили і натхнення. Читач на все життя запам’ятовує яскраві образи, створені поетом: “костер рябины красной”, “осень – рыжая кобыла”, “голубые двери дня”, “белых яблонь дым”, “страна березового ситца”, “душа-яблоня”, “весенняя гулкая рань”, “кленовая листьев медь”. Тема природи відображає й еволюцію поета, його світогляду. Рання лірика поета захоплює читача гармонійністю світосприйняття, передає закоханість поета в життя, в усе, що його оточує. Коли поет набуває життєвого досвіду, змінюється його сприйняття природи: саме вона, природа, символізує світ краси, гармонії, мудрості, а люди, їхні стосунки нерідко протистоять гармонії природи: Знать, у нас у всех такая участь, И, пожалуй, всякого спроси – Радуясь, свирепствуя и мучась, Хорошо живется на Руси. Свет луны, таинственный и длинный, Плачут вербы, шепчут тополя. Но никто под окрик журавлиный Не разлюбит отчие поля. Далі ця тема набуває справжнього філософського змісту, поет замислюється над такими проблемами, як прогрес і природа, сучасність на тлі історії, вічне і минаюче. Поезія Єсеніна близька і зрозуміла не тільки російським читачам. Вона розкриває багатий духовний світ поета, його закоханість у природу рідного краю, передає найтонші переживання, різноманітні відтінки почуттів.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)