Козаки (стисло)
Рано зимового ранку від ганку московського готелю Шевальє, попрощавшись з друзями після довгого вечері, Дмитро Андрійович Оленін від’їжджає на ямський трійці в кавказький піхотний полк, куди зарахований юнкером.
З молодих років залишившись без батьків, Оленін до двадцяти чотирьох років промотав половину статку, ніде не скінчив курсу і ніде не служив. Він постійно піддається захопленням молодого життя, але рівно настільки, щоб не бути пов’язаним; інстинктивно біжить всякого почуття і справи, які вимагають серйозних зусиль. Не знаючи
За довгий час дороги Оленін то віддається спогадам про московського життя, то малює в уяві ваблять картини майбутнього. Гори, які відкриваються перед ним в кінці шляху, дивують і радують Оленіна нескінченністю величної краси. Усі московські спогади зникають, і якийсь урочистий голос ніби каже йому: “Тепер почалося”.
Станиця Новомлинская стоїть у трьох верстах від Терека, що розділяє козаків і горців. Козаки несуть службу
Ерошка багато розповідає про козацького життя, і нехитра філософія, укладена в цих оповіданнях, захоплює Оленіна. Вони разом полюють, Оленін милується дикою природою, слухає настанови і роздуми Єрошки і відчуває, що поступово все більше і більше хоче злитися з навколишнім життям. Весь день він ходить по лісу, повертається голодний і втомлений, вечеряє, випиває з Ерошкой, бачить з ганку гори на заході, слухає історії про полювання, про абреків, про безтурботне, удалое життя. Оленін переповнений почуттям безпричинної любові і знаходить нарешті відчуття щастя. “Всі Бог зробив на радість людині. Ні в чому гріха немає “, – каже дядько Ерошка.
І немов відповідає йому Оленін у своїх думках: “Усім треба жити, треба бути щасливим… У людини вкладена потреба щастя”. Одного разу на полюванні Оленін уявляє, що він “такий же комар, або такий же фазан або олень, як ті, які живуть тепер навколо нього”. Але як би тонко ні відчував Оленін. природу, як би не розумів навколишнє життя, – вона не приймає його, і він з гіркотою усвідомлює це. Оленін бере участь в одній експедиції і представлений в офіцери. Він цурається побитої колії армійського життя, що складається в більшій частині з картярської гри і для розваг у фортецях, а в станицях – у догляді за козачками. Щоранку, намилувавшись на гори, на Мар’янку, Оленін йде на полювання. Увечері повертається втомленим, голодним, але абсолютно щасливим. Неодмінно приходить до нього Ерошка, вони довго розмовляють і розходяться спати. Оленін щодня бачить Мар’янку і милується нею так само, як красою гір, неба, навіть не думаючи про інших відносинах. Але чим більше він спостерігає її, тим сильніше, непомітно для себе, закохується. Оленіну нав’язує свою дружбу князь Білецький, знайомий ще за московським світла.
На відміну від оленини Білецький веде в станиці звичайне життя багатого кавказького офіцера. Він і вмовляє Оленіна прийти на вечірку, де повинна бути Мар’янка. Підкоряючись своєрідним жартівливим правилами таких вечірок, Оленін і Мар’янка залишаються наодинці, і він цілує її. Після цього “стіна, що розділяла їх перш, була зруйнована”. Оленін все більше часу проводить в кімнаті у господарів, шукає будь-який привід, щоб побачити Мар’янку. Все більше розмірковуючи про своє життя і піддаючись нахлинула на нього почуттю, Оленін готовий вже одружуватися на Мар’янко. У цей же час тривають приготування до весілля Лукашки і Мар’янки. У такому дивному стані, коли зовні все йде до цієї весіллі, а в Оленина міцніє почуття і ясніє резолюція, він робить дівчині пропозицію.
Мар’янка погоджується, за умови згоди батьків. На ранок Оленін збирається йти до господарів просити руки їхньої дочки. Він бачить на вулиці козаків, серед них Лукашки, які їдуть ловити перебралися на цей бік Терека абреків. Підкоряючись боргу, Оленін їде з ними. Оточені козаками чеченці знають, що їм не піти, і готуються до останнього бою. Під час сутички брат того чеченця, якого раніше вбив Лукашка, стріляє Лукашке з пістолета у живіт. Лукашки привозять у станицю, Оленін дізнається, що той при смерті. Коли Оленін намагається заговорити з Мар’янко, та відкидає його з презирством і злістю, і він раптом ясно розуміє, що ніколи не зможе бути любимо нею. Оленін вирішується виїхати до фортеці, в полк.
На відміну від тих думок, які були у нього в Москві, зараз він вже не кається і не обіцяє собі кращих змін. Перед від’їздом з Новомлинская він мовчить, і в цьому мовчанні відчувається приховане, невідоме раніше розуміння прірви між ним і навколишнім життям. Інтуїтивно відчуває внутрішню сутність Оленіна проводжаючий його Ерошка. “Адже я тебе люблю, я тебе як жалкую! Такий ти гіркий, всі один, всі один. Нелюбимий ти якийсь! “- Каже він на прощання. Від’їхавши, Оленін оглядається і бачить, як старий і Мар’яна розмовляють про свої справи і вже не дивляться на нього.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)