Короткий виклад сюжету – Тетралогія БРАТИ Й СЕСТРИ
Пекашинский мужик Степан Андреянович Ставров зрубав будинок на схилі гори, у прохолодному сутінку величезної модрини. Так не будинок – хоромину двоповерхову з маленькою бічною хатою впридачу.
Ішла Війна. У Пекашине залишилися старі, діти так баби. Без догляду на очах старіли й розвалювалися будівлі. Але в Ставрова будинок – міцний, добротний, на все часи. Підкосила міцного старого похоронка на сина. Залишився він з бабою й онуком Єгор-Шийся
Не обійшло лихо й сім’ю Ганни Пряслиной: загинув чоловік Іван, єдиний годувальник. А в
Самої їй було хлопців не витягнути. Вона й так, щоб виконати
Норму, до ночі залишалася на ріллі. В один із днів, коли працювали з женками, побачили незнайомця. Рука на перев’язі. Виявилося, він із фронту. Посидів, поговорив з бабами про колгоспне
Посівна була ох і важка. Людей-Те мало, а з райкому наказаноі посівні площі збільшувати: фронту потрібний хліб. Зненацька для всіх незамінним працівником виявився Ведмедик Пряслин. Чого-Чого не робив у свої чотирнадцять років. У колгоспі працював за дорослого мужика, так ще й на сім’ю. У його сестри, дванадцятирічної Лізки, справ так турбот теж були повні руки. Пекти перетопити, з коровою попоратися, дітлахів погодувати, у хаті забрати, бельишко випрати…
За посівний – косовицю, потім збиральна… Голова колгоспу Анфіса Минина верталася у свою порожню хату пізно ввечері й, не роздягаючись, падала на постіль. А ледве світло, воно вже на ногах – доїть корову, а сама зі страхом думає, що в колгоспній коморі кінчається хліб. І однаково – щаслива. Тому що згадала, як у правлінні говорила з Іваном Дмитровичем
Осінь не за горами. Хлопці незабаром у школу підуть, а Ведмедик Пряслин – на лісозаготівлі. Треба сім’ю тягти. Дуняшка ж Иняхина надумала вчитися в технікумі. Подарувала Мише на прощання мереживної хусточка
Зведення із фронту всі тревожней. Німці вже вийшли до Волги. І в райкомі, нарешті, відгукнулися на невідступне прохання Лукашина – відпустили воювати. Хотів він напоследок порозумітися з Анфісою, так не вийшло. Ранком вона сама навмисно виїхала на сенопункт, і туди примчалася до неї Варвара Иняхина. Клялася всім на світі, що нічого в неї не було з Лукашиним. Рвонулася Анфіса до перекладу, у самої води зстрибнула з коня на мокрий пісок. На тім бережу мигнула й станула фігура Лукашина.
ДВІ ЗИМИ Й ТРИ ЛІТА Роман (1968)
Ведмедикові Пряслину недовго доводилося жити будинку. З осені до весни – на лісозаготівлях, потім сплав, потім жнива, потім знову ліс. А як з’явиться в Пекашине – баби навалюються: цієї поправ дах, тієї підніми двері. Ні мужиків Впекашине.
Цього разу, як завжди, удома його чекали. Ведмедик приїхав з возом сіна, розпитав про хлопцях, наорав за недогляди, потім дістав гостинці – Егорша Ставров, кращий друг, поступився йому свої промтоварні талони. Але хлопці до
Подарункам віднесли стримано. А от коли він вийняв буханець житнього хліба… Багато років не було в їхньому будинку такого багатства – їли мохи, товкли в ступі соснову заболонь
Молодша сестричка виклала новину: завтра з ранку баби будуть корову в силосну яму заганяти. Хитрість така: забивати колгоспну худобину не можна, а от якщо підвести її під нещасний випадок так скласти акт… Пустилася на таку витрату председательша тому, що баби зажадали: вуж літо, а вони так і не відсвяткували перемогу. У застілля піднялася Анфіса й випила за Ведмедика – він за першого мужика всю війну вистояв! Всі баби хлюпнули йому зі своїх склянок, і в результаті хлопець опинився на повети у Варвари Иняхиной.
Коли Ганна Пряслина довідалася, що син її ходить до Варвари, спочатку кинулася лаятися, потім на жалість стала брати: “Миша, пошкодуй нас…” Підмовила голову, і, словом, таке почалося, що Варвара виїхала жити в райцентр. З новим чоловіком
Які борошна не прийняли за війну пекашинци, а ліс – всім борошнам борошно. Підлітків знімали з ученья, посилали старих, а вуж бабам знижки не було ніякою. Хоч издохни в лісі, а план дай. “Терпите, баби, – повторювала Анфіса. – Скінчиться війна”. А війна скінчилася, жахнули завдання більше колишнього. Країну треба відбудовувати – так пояснив секретар райкому товариш Підрізів
По осені вдобавок здай податки: зерно, вовну, шкіру, яйця молоко, м’ясо. На податки пояснення інше – міста потрібно годувати. Ну, ясно, міські без м’яса не можуть. От і думай, мужик, скільки дадуть на трудодні: а раптом нічого? На півдні посуха, звідкись повинне держава хліб брати. Членів партії вже викликали в правління по питанню про добровільну здачу зерна
Ледве погодя уряд оголосив закон про позику. Ганичев, уповноважений райкому, попередив: вище контрольної цифри можна, а нижче не можна. З тим і пішли по хатах. У Яковлевих не дали ні копійки – погано почалася підписка. Петро Житов запропонував віддати три своїх місячних заробітки, дев’яносто трудоднів, що в грошах становило 13 рублів 50 копійок. Довелося пристрахати звільненням дружини (вона рахівником працювала). Будинок Іллі Нетесова залишили напоследок – своя людина, комуніст. Ілля із дружиною збирали на козу, детишек-те повний будинок. Ганичев став агітувати щодо свідомості, і Ілля не підвів, підписався на тисячу двісті, віддав перевагу державному інтересу особистому
З початку навігації в район прибуло два перших трактори. На один з них сіл Егорша Ставров, що закінчив курси механізації. Ведмедика Пряслина призначили бригадиром, і на заробітки в ліс поїхала Ліза. Головою же в Пекашине став вернувшийся із фронту Лукашин.
У Пряслиних була й радість. У ці жнива на косовицю виїхала ціла пряслинская бригада. Мати, Ганна, глянула на пожню – от він, її свято! Рівних Михайлу косарів у Пекашине немає давно, і Лізка веде косовицю на заздрість. Але адже й двойнята, Петро із Гришей, обоє з косками…
Звістка про лихо привіз їм Лукашин: Звездоня занедужала. Годувальницю довелося зарізати. І життя перекроїлося. Другої корови їм було не видать. Отут прийшов до Лізки Егорша Ставров і сказав, що до вечора приведе з району корову. Але щоб Лізка тоді йшла за нього заміж. Лізі Егорша подобався. Вона подумала, що адже й Семенівну-Сусідку на шістнадцятому році видали, і нічого, прожила життя. Исогласилась.
На весіллі Ілля Нетесів сказало Михайлу, що старша його дочка, отцова улюблениця Валячи, занедужала туберкульозом. Гукнулася коза-те
(2 votes, average: 2.50 out of 5)