Короткий огляд творчості Письменників Чилі

У поетичному літописі латиноамериканської дитячої літератури варто особливо виділити Габриелу Мистраль ( 1889-1957). Знаменита чилійська поетеса, Габриела Мистраль відома також як автор багатьох віршів і поем у прозі, написаних для дітей. Випробувавши багато позбавлень у дитинстві, Люсила Годой Алькайага (таке сьогодення ім’я поетеси) із працею домоглася права викладати й з 15 років працювала вчителькою в глухих селищах на півдні Чилі. Пізніше, коли був визнаний її поетичний талант, вона керувала різними школами в багатьох містах країни. Одним

з її учнів був Пабло Неруда.

Більшу частину свого життя (починаючи з 1922 р.) Мистраль провела за межами Чилі. Майже всі вірші поетеси ввійшли в чотири прижиттєвих збірники: “Розпач” (1921), “Ніжність” (1924), “Рубання лісу” (1938), “Давильня” (1954). Живильним для середовищем її віршів були надії й сподівання простих людей. Поетеса не бажає миритися зі злом, що панує у світі. Її болісно ранило всілякий прояв несправедливості, і вона намагалася боротися з нею. Поезія Габриели Мистраль перейнята передчуттям великих змін. У її віршах уперше привселюдно зазвучав голос звичайної жінки з народу, що розповіла

з величезною ліричною силою про свої таємні переживання. Саме тому творчість Мистраль, переступивши рамки національних границь, стало однієї з вершин латиноамериканської поезії, і в 1945 році їй – першої на континенті – була присуджена Нобелівська премія по літературі. Сама Габриела Мистраль уважала, що її педагогічна діяльність значно важливіше, ніж поетична. Не випадково одне з найбільш відомих її віршів називається “Сільська вчителька”. Уже в перший збірник своїх віршів вона включає чимало шкільно-дидактичних віршів, раніше поміщених у книгах для читання, виданих відомим педагогом Гусманом Матурана.

Для Мистраль діти – найбільш чисті й непорочні представники роду людського, з відкритістю почуттів і безпосереднім сприйняттям миру. Любов до дітей – це любов до всього людства, що переживає в дитинстві свої кращі миті, любов до самим беззахисним, нужденним у пещенні й увазі. Поетична Мова її віршів для дітей ясний і прозорий: Мистраль уважала, що джерела дитячої літератури лежать у народній поезії, у фольклорі, і тому найчастіше зверталася до колискових пісень і хороводів, використовуючи при цьому найбільш прості поетичні розміри. Її проза для дітей теж написана лаконічним, зрозумілим складом, без усяких изисков.

Вірша Габриели Мистраль в останні десятиліття неодноразово видавалися в нашій країні

Кілька віршів Габриель! Мистраль поміщене у випущеному для дітей збірнику віршів поетів Чилі “Кораблі повинні йти” (1967). Збірник являє собою своєрідну антологію чилійської поезії. Поряд з віршами Габриели Мистраль і Пабло Неруди, юний читач знайде тут вірші родоначальника сучасної поезії Чилі Карлоса Песоа Велиса ( 1879-1908) і видного поета-модерніста Педро Прадо ( 1886-1952), одного з найбільших майстрів латиноамериканської поезії Висенте Уидобро ( 1893-1948) і співака трудового селянства ефраина Баркеро (р. 1931), лірика Оскара Кастро ( 1910-1947) і автора антології віршів для дітей Умберто Диаса Касануева (р. 1905). Вірші, зібрані в цій книзі, досить різноманітні в жанровому відношенні, але їх поєднує гаряча любов до своєї батьківщини, високий гуманізм

Розвиток латиноамериканської поезії неможливо представити без Творчості видатного поета Пабло Неруди. Ім’я Пабло Неруди ( 1904-1973), лауреата міжнародної премії “За зміцнення миру між народами”, широко відомо в усьому світі. Чимало його віршів увійшло в коло юнацького читання. Поет виняткової художньої розмаїтості, один з найбільших представників соціалістичного реалізму в закордонній літературі, суспільний і політичний діяч, Неруда користується заслуженою любов’ю радянського читача, у тому числі і юному поколінні

Опублікувавши в 1923 році свій перший поетичний збірник “Собранье заходів”, Неруда випустив у світло більше тридцяти книг, що одержали, всесвітнє визнання (“Місце проживання – земля”, 1925-1935; “Іспанія в серце”, 1937; “Оди споконвічним речам”, 1954-1957; “Светопреставление”, 1969, і ін.). Більш ніж піввіковий творчий шлях поета, творця епічного полотна величезної сили – епопеї “Загальна пісня” (1950), що поетично осмислює історію континенту, побачену очами сучасної людини,- по достоїнству відзначений Нобелівською премією по літературі (1971).

Поет співпричетний всім передовим рухам нашої епохи. Заперечуючи в ранніх книгах виродливу капіталістичну дійсність, Неруда на полях Испании, що бореться, знайшов те нове, за що надалі боровся все своє життя. І від книги до книги в його віршах усе могутніше звучить голос поета-революціонера, до кінця связавшего свою долю снародом.

Відмітною рисою поезії Неруди є особливе великомасштабне бачення миру. Це найбільше чітко виявилося в “Загальній пісні”, що зайняла виняткове місце у світовій літературі по глибині, зрілості й поетичній майстерності показу дійсності. У цьому багатоплановому, оригінально композиційно організованому творі Неруда як би запам’ятав досвід народів Латинської Америки й заново своїм поетичним баченням відкрив цей континент усьому людству

Поетичне новаторство Неруди виявилося не тільки у своєрідності його мови з багатством асоціативних образів і мінливим ритмом, але й у сполученні ліричн і епічного почав, у дивній глибині його філософських роздумів

Яскрава індивідуальність поета представлена у виданому в серії “Поетична бібліотека школяра” збірнику його віршів “Молчанье – не золото” (1972). Книга дає юному читачеві загальне подання про творчість Неруди й складена по тематичному принципі. У неї ввійшли ліричні й цивільні вірші поета з п’ятнадцяти збірників (з 1924 по 1969 р.).

У поезії Неруди скоряють прониклива ліричність, закоханість у реальний мир, у природу, у людину. Любов до рідної країни перегукується у творчості поета з темою любові до всіх простих людей, що живуть на землі. З особливою теплотою пише Неруда про Країну Рад. Натхненним гімном героїчним захисникам першого у світі соціалістичної держави з’явилися написані в роки Великої Вітчизняної війни три “Пісні любові Сталінграду”. Невтомний пропагандист ідей миру й соціалізму, Неруда гостро почував биття сучасного життя, відповідальність за долі миру, тому в його віршах і поемах настільки чітко звучать загальнолюдські мотиви. Ідейне багатство поезії Неруди невіддільно від її емоційного впливу на читача

В 1976 і в 1979 роках у видавництві “Дитяча література” двома виданнями вийшла багато ілюстрована книга Неруди “Я буду жити…”. У своєрідну композицію книги включені прозаїчні уривки з автобіографії поета “Зізнаюся, що я жив” і вірші, у тому числі не публікувалися раніше. У цій книзі Неруда з’являється таким, яким він залишався до кінця життя – бійцем, трибуном, переконаним комуністом, супротивником імперіалізму й диктаторських режимів, що успели за кілька днів до своєї смерті затаврувати фашистську хунту Пиночета, що надругались над його батьківщиною

Один з найбільших представників критичного реалізму в Чилі Мануель Рохас ( 1896-1973) у своїх романах “Син злодія” (1950) і “Слаще провина” (1958) показує життя міських низів. Рохас здобув славу блискучого оповідача. В 1972 році він публікує оповідання “Склянка молока”, що є одним із кращих добутків латиноамериканської літератури в цьому жанрі. Сюжет оповідання гранично простий. Це – лаконічна психологічна замальовка. Безробітний юнак, не евший уже троє доби, відмовляється від милостині – він хоче працювати й, нарешті, знаходить тимчасову роботу, за якої йому заплатять наступного дня. Розуміючи, що якщо він не поїсть, то не зможе продовжувати роботу, юнак заходить у молочну й замовляє склянку молока, хоча заздалегідь знає, що не зможе заплатити за нього. Господарка молочної бачить стан юнака й, спонукувана материнським почуттям, приносить йому ще склянка молока. Емоційне розжарення оповідання дуже високий. Надовго відкладаються в пам’яті читача образи юнака й господарки молочної. Точність спостереження, психологічна вірогідність лежать в основі оповідання, що трактує про людську доброту й шляхетність, про внутрішню красу людини