Через полог невідомості (огляд творчості М. Вороного)

Історія української літератури має два етапи, які ще на сьогодні не вивчені. Перший період – 1900-1917 р. Він частково освітлений у деяких виданнях Б. Лепкого, Л. Яновской, В. Винниченко, М. Яцкова, М. Филянского й інших. Трохи більше вивчений другий період – 1917-1940 р. з небувалими в історії катаклізмами, жахливими трагедіями, насильними смертями сотень майстрів пера: М. Зерова, М. Хвильового, Б. Антоненка-Давидовича, В. Пидмогильного, В. Клима, В. Поліщука, О. Турянского, М. Семенка, Б. И. Антонича й… Миколу Вороного. Початок Творчості М. К. Вороного

доводиться на роки навчання в м. Харкові, а потім у м. Ростові. Проте перший збірник творці “Ліричні поезії” побачила мир тільки в 1911 р., а збірник “У сяйві мріянь” – в 1914 році. У цей час він також друкує рецензії на добутки молодих письменників і театральні спектаклі, пише статті про театр і драматургію

Г. Вороною брав активну участь у національно-визвольній боротьбі, він поздоровив Лютневу революцію 1917 року, але Жовтневу революцію не прийняв, не зрозумів її кровопролиття й братовбивства. Емігрувавши за кордон, не вів антинародну пропаганду, не був учасником емігрантських націоналістичних кіл

Вернувшись

на Україну в 1926 році, М. Вороною активно займається літературною діяльністю, входить у контакт із П. Тичиною, М. Рильськом і іншими письменниками новітньої літератури. Другий період його поетичної творчості почався з 1924 року, коли широкий читач познайомився зі збірником його віршів “Поезії”. Які ж основні мотиви лірики М. Вороного? У віршах циклу “Весняна Елегія ” (1904) письменник малює картини громової бури яка “галузі зелені ламає, кольори обриває”, створює способи-символи страшні Хмари – сумні Думи, сонце – відновлення землі й т. п.. Автор відмінюється до пейзажної лірики. Так, наприклад, у поезії “Соловейко” він майстерно описує чудовий процвітаючий весняний сад з веселим щебетанням солов’я, у поезії “Хмари” – діброву, травичку, квіти, які жадають сонця. Поруч із пейзажними картинами у віршах присутні соціальні мотиви:

У рідному краї нам долі немає: Бури нас знищують, пригноблює тьма… (“Сонце заходить”)

Вражають читача вірші поета, у яких він оспівує найвище з людських почуттів – материнську любов. Перед силою материнського почуття схилився лірик у поезії ” Легенда “, в основу якої покладений народний мотив про серце матері, що з її грудей вирвали її син для улюбленої:

И серденько рідне кров’ю стекло, И ніжно від жалю воно прорекло… Ой леле! воно прорекло!… Востаннє відгукнулося до сина в ту мить: “Мій дорогою! Ти впав… Або тебе не болить?” Ой леле-тебе не болить?!

В ліриці 20-Х років, як і в перших віршах, М. Вороною натхненно оспівав природу. “До моря” – це преклоніння перед могутньою морською стихією. Її всеосяжністю, розмаїтістю думок і почуттів, які викликає море. Поет свою душу порівнює з морем він доходить висновку, що їх з’єднує волелюбність. Море імпонує мосту тим, що воно бездонне, місце необоротне, нікому не підвладне, воно – сам собі вищий закон”. Цей вірш, покладений на музику Я. Степовим, уважається найкращим у творчій спадщині поета. Своїй дружині, з якої розвівся Микола Вороною присвячує двадцять віршів, що передають розвиток почуття ліричного героя від високого захоплення до повного розчарування й обвинувачень улюбленої в зраді. Ці вірші об’єднані в цикл “За ворота раю”- і є неперевершеною перлиною української інтимної лірики

Микола Вороною – автор сатиричних добутків, таких як, “Мерці”, “Молодий патріот”, “Старим патріотам”. Нещадно поет викриває феодалів, фарисеїв, які ненавидять народ. Він відважний майстер перекладу й віршів для дітей. Отже, сфера зацікавленості поета була досить широкої, тематика віршів різноманітної, поетика його віршів – музичної, відповідно Микола Вороною “не дарма жив”.

Видатний письменник – новатор Микола Вороною у своїх поглядах неоднозначний. Талановитий, неординарний майстер слова, він в українську літературу приніс поетичні шедеври. Микола Вороною був і критиком, і перекладачем, і мистецтвознавцем. Саме він є одним з перших представників літературного напрямку – символізму, тому що його поезія – це надзвичайна музикальність, нові образи, нові мотиви. Вороною – теперішній поет, тому що вважає, що не має права бути осторонь реальної дійсності, небайдужий до страждань свого народу:

Про немає! Я, взявши в руки зброя, Іду за генієм до бою, Рубаюся з ворогом, співаю, У піснях до бою призиваю Всіх тих, що мляві й слабкі, Або під укриттям сплять байдужі…

Так, В Вірші “До моря” автор проводить паралель між морем і поетом, указує на зв’язок між ними: сила й таємність

Як ти – неосяжне, хибке, таємниче, Як ти – чарівне, як ти – бунтівниче Така ж і душу в співака; Тому й до тебе вона так прихильна, Що тут і кайданів не зносить – і вільна, Бурхает, як ти, без кінця

Тому дарма висували обвинувачення М. Вороного в декадентстві, були до нього несправедливими, тому що як бачимо, він розумів, що поет – слуга народу, захисник його інтересів, створював для народу, подаючи йому надію й віру. У багатьох його поэзиях бачимо образ знедоленої Батьківщини, серце щемить від болю, душу розривається адже він мріє бачити свою землю, рідний народ вільним:

Рідна земля, дорога моя нене! Чому, припавши до твоїх грудей, Я тільки плачу, як дитя нужденне, А сил не набираюся, як Антей? Чому надія, що злетить до мене, Ховається раптом ладь із моїх очей? падаю, начебто той Икар безкрилий “Мандрівні елегії”

Вершиною творчості Вороного є поема “Евшан-зилля”, у якій письменник прославляє дух непокори й волі. У кожній людині повинне бути саме святе почуття – це любов до рідного краю, до своєї землі. У риторичному питанні він таврує тих, хто відрікся свого роду, землі – України:

Де ж того Евшана взяти, Того зілля – привороту, Що на певний шлях направить, Шлях у край свій повороту?!

Вороний оригінальний і свої образи й художній стиль. Його добутку хвилюють нас, зачаровують, тому що є шедеврами українського символізму


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Через полог невідомості (огляд творчості М. Вороного)

Categories: Нові твори

Links