“Король романістів” – Бальзак
Бальзак – оригінальний письменник, філософ, який порушував у своїх творах складні питання людського буття. “Король романістів” – так назвав його Стендаль. У романах Бальзака втілені такі характерні риси реалізму, як намагання наблизитися до реалій життя, відтворити типові характери за типових обставин, соціальність.
За своїми політичними поглядами Бальзак був легітимістом, тобто прихильником монархії. Свої надії на майбутнє він пов’язував із законною монархією, а не з Липневою, яка прийшла до влади в особі Луї Філіпа внаслідок
У 1834 році Бальзак вирішив об’єднати все, що було ним написано в один твір “Людська комедія”.
Структура твору. Складається твір з трьох великих частин: “Етюди про звичаї”, “Філософські етюди”, “Аналітичні етюди”.
“Етюди про звичаї” поділяються спочатку на три, а потім на шість циклів: сцени приватного, паризького, провінційного, політичного, воєнного і селянського життя.
Кожна культура, епоха давала свій зразок епопеї. “Людська комедія” Бальзака – один із різновидів епопеї XIX ст., це великий і складний цикл романів з різноманітною тематикою, який не має аналогів у світовій літературі. У “Людській комедії” майже дві тисячі персонажів. У цьому безмежному морі існує своя система. Можна простежити еволюцію персонажів і навіть скласти їх біографію. Бальзак хотів написати твір з найширшою проблематикою, який охоплював би три форми буття: “…чоловіків, жінок і речі”, тобто людей і матеріальне втілення їхнього мислення, – зобразити людину і її життя.
Тематика твору: 1) тема грошей, збагачення, впливу багатства на людське життя; 2) проблема становлення молодої людини, яка приїхала до Парижа з порожніми кишенями, але з великим бажанням завоювати столицю; 3) проблема втрачених ілюзій.
Характерною особливістю художньої структури є те, що кожен твір постає як складова частина цілого. Єдність романів забезпечується не лише спільним предметом зображення (французьке суспільство), а й внутрішніми зв’язками. Щоб закріпити їх, письменник використовує винайдений ним композиційний засіб – “перехідні персонажі”.
“Батько Горіо” (1835 р.) належить до циклу “Етюди про звичаї”. Задуманий роман у 1830 р. У ньому йдеться про сімейний пансіон Воке, про те, що старий батько Горіо позбавляє себе всього заради своїх доньок Анастазі де Ресто та Дельфіни Нюсінжен, і врешті помирає в самоті. Ховає його Растіньяк. У романі автор застосовує принцип поліцентричності та “техніку перехідних персонажів”.
Тематика твору. Провідне місце в романі посідає тема надмірної батьківської любові, яка належить до розряду вічних тем. Невипадково з-поміж імен багатьох персонажів роману Бальзак обрав для його назви саме ім’я Горіо. Тільки перед смертю Горіо зрозумів, що доньки любили не його, а гроші, які отримували від нього. Таким чином, тема батьківської відданості в романі тісно переплітається з іншою – темою грошей. Під впливом багатства руйнуються сімейні зв’язки. Письменник простежує згубну владу золота на прикладі багатьох персонажів і, зокрема, Растіньяка. На початку роману – це чесний юнак, який приїхав у Париж вивчати право. Швидко він зрозумів, що в Парижі високі моральні цінності нічого не варті. Він прагне потрапити у вищі кола. Вотрен переконує його, що своєю чесністю він нічого не досягне, а віконтеса де Босеан радить знайти багату коханку. Поховавши батька Горіо, Растіньяк кидає виклик Парижу. Тепер він за будь-яку ціну прагне досягти своєї мети.
Сюжетно-композиційні особливості твору. Система образів. Задум багатотемного твору вимагав від художника відповідної ускладненої структури. У ньому багато сюжетних ліній, які переплітаються. На початку роману – це сімейний пансіон пані Воке. У 1819 р. тут випадково зустрілися колишній макаронник Горіо, стара діва Мішоно, дідуган Пуаре, мадемуазель Вікторина Тайфер, батько якої мав підстави не визнавати дочки, “студент” Ежен Растіньяк і Вотрен. Кожен з них має свою передісторію і свою таємницю. Роман розпочинається з довгої експозиції, детальних описів зовнішності героїв та інтер’єру.
Помітну роль у композиції роману відіграє прийом контрасту. Протягом усього твору відчувається протиставлення “верху” і “низу”. “Низ” – це пансіон Воке, де жила біднота; “верх” – великосвітські салони Сен-Жерменського передмістя. За допомогою образів Растіньяка, Вотрена та інших героїв авторові вдається поєднати ці “світи”. Справжнім учителем для Растіньяка стає життя, у якому мораль каторжника Вотрена і віконтеси де Босеан не дуже відрізняються.
“Батько Горіо” – яскравий приклад поліцентричності бальзаківського роману. Виходячи з однієї “точки” – пансіону Воке, сюжетні лінії роману розходяться в різні боки, перетинаються, створюючи нові сюжетні вузли. У кожного героя своя доля. Пуаре і Мішоно переходять до іншого пансіону. Колишній каторжник Жак Коллен знову опинився у в’язниці. Вікторина Тайфер після смерті брата повертається в дім багатого батька-банкіра. Горіо помирає, так і не зрозумівши, що за гроші любові не купиш.
Композиція роману драматична. Манера оповіді максимально об’єктивована, події відібрані в їх вершинних проявах. Образ батька Горіо так само вічний, як і образ Короля Ліра. Тільки на відміну від В. Шекспіра, Бальзак змалював людину своєї епохи – буржуазної.
Бальзак і Україна. Письменник двічі відвідав Україну (у 1847 – 1848 і 1848 – 1850 рр.). Листуючись з Е. Ганською та перебуваючи в її маєтку, він цікавився життям українських селян. Українські враження знайшли відображення в романі “Селяни” (1848 р.). Творчість Бальзака на Україні стала відомою в останній третині ХІХ ст. Творчістю письменника захоплювались українські письменники другої половини ХІХ – початку ХХ століття від Марка Вовчка до М. Коцюбинського.
З 1989 року виходить 10-томне видання творів Бальзака українською мовою, у підготовці якого взяли участь перекладачі В. Шовкун, Д. Паламарчук, І. Сидоренко, Т. Воронович.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)