Контрапункт (переказ)

Кілька місяців з життя так званої інтелектуальної еліти Лондона. Прийоми, зборів, візити, подорожі… Дружні бесіди, принципові суперечки, світські плітки, сімейні та любовні негаразди… У музиці контрапунктом називається вид багатоголосся, в якому всі голоси є рівноправними. І цей принцип дотримується в романі Хакслі. Тут немає головних героїв, немає єдиної сюжетної лінії, основний зміст – в розповідях про кожного з персонажів і в їх розмовах з іншими персонажами.

З більшою частиною героїв ми зустрічаємося в Тентемаунт-Хауса, господиня

якого, Хільда Тентемаунт, влаштовує музичний вечір. Вона – великосвітська дама, що володіє унікальною здатністю стравлювати невідповідних один одному співрозмовників. Вона любить, наприклад, посадити поруч художника і критика, який написав розгромну статтю про його картинах. Вона вийшла заміж за лорда Едварда Тентемаунта, тому що зуміла кілька місяців поспіль демонструвати жвавий інтерес до біології, що стала справою життя лорда Едварда. “Лорд Едвард був дитиною, копалиною хлопчиком у вигляді літнього чоловіка. Інтелектуально, в лабораторії, він розумів явища статі. Але в житті він залишався копалиною немовлям вікторіанської епохи “. Хільде було достатньо його багатства і положення, а чуттєві насолоди Хільда набувала зі своїм коханцем, художником Джоном Бідлейком. Втім, роман закінчився вже багато років тому, але Хільда і Джон залишилися добрими друзями.

Джон Бідлейк був людиною, який “вмів сміятися, умів працювати, умів їсти, пити і позбавляти невинності”. І кращі з його картин були гімном чуттєвості. Тепер це старий, причому хворий, він поступово втрачає здатність насолоджуватися тим, що цінував все життя.

Його син Волтер – молода людина, що шукає свій ідеал жінки. Кілька років тому він закохався в заміжню даму, Марджорі Карлінг, яку називав за її загадкове мовчання “сфінксом”. Тепер, повівши її від чоловіка і поживши з нею разом, він схильний вважати, що правий був чоловік Марджорі, що звав її “бруквою” або “рибою”. Марджорі вагітна від Уолтера, а він не знає, як від неї позбутися, тому що закоханий в іншу – в дочку Тентемаунтов Люсі, нещодавно овдовіла жінку двадцяти восьми років. Люсі любить розваги, світське життя, суєту, але розуміє, що всі насолоди можуть швидко набридло, якщо тільки не робити їх гостріше і різноманітніше.

На вечір до Тентемаунтам приходить і Еверардо Уеблі, засновник і вождь націоналістичної організації “Союз вільних британців”, “іграшковий Муссоліні”, як називає його помічник лорда Едварда Іллідж, людина з низів, чиї комуністичні переконання викликані насамперед озлобленістю на світ багатих і щасливих.

Тут же ми вперше зустрічаємося з Денісом Барлепом, редактором журналу “Літературний світ”, у якому служить і Уолтер Бідлейк. Батько Уолтера колись дуже влучно назвав Барлепа “поміссю кінематографічного лиходія і святого Антонія Падуанського в зображенні художника XVII ст., Поміссю шулера і святенники”.

Після музичного вечора Люсі тягне Уолтера з собою в ресторан СБІЗ, де вона зустрічається з приятелями. Уолтеру дуже хочеться відвезти Люсі в яке-небудь тихе містечко і провести залишок вечора з нею на самоті, але він занадто боязким, а Люсі вважає, що, якщо він веде себе як побита собака, значить, з ним так і треба звертатися.

У ресторані їх чекають Марк і Мері Ремпіони і Спендрелл. Марк і Мері на рідкість гармонійна пара. Він – з низів, а Мері – із забезпеченої буржуазної сім’ї. Вони познайомилися в юності, і Мері доклала чимало зусиль, щоб довести йому, що справжня любов вище станових забобонів. Пройшли роки, Марк став письменником і художником, а з Мері вийшла не тільки відмінна дружина, але і відданий друг.

Моріс Спендрелл – розчарований у житті, жовчний молодий чоловік. Його дитинство було безхмарним, мати обожнювала його, а він її. Але шлюбу матері з генералом Нойлена він їй не пробачив, і рана ця залишилася в нього на все життя.

До Лондона повертаються з Індії Філіп Куорлз-і його дружина Елінор, дочка Джона Бідлейка, Філіп (а герой цей багато в чому автобіографічний) – письменник. Він людина розумна, спостережливий, але, можливо, занадто холодний і раціональний. Він відмінно вміє спілкуватися на “рідному йому інтелектуальному мовою ідей”, але в повсякденному житті він відчуває себе чужинцем. І Елінор, з її успадкованої від батька інтуїцією, даром розуміти людей, була при ньому як би перекладачем. Вона втомлювалася часом від того, що чоловік її визнавав тільки інтелектуальне спілкування, але, люблячи його, не залишала спроб увійти з ним в емоційний контакт.

В Англії Елінор зустрічається зі своїм давнім шанувальником Еверардо Уеблі. Не те щоб він їй дуже подобається, але їй лестить те, яку пристрасть вона будить в цьому жінконенависник, який вважає, що жінки лише віднімають у чоловіків енергію, необхідну їм для важливих чоловічих справ. Вона розповідає Філіпу, що Уеблі в неї закоханий, але той дуже зайнятий обмірковуванням своєї нової книги, сучасного “Бестіарія”, і, впевнений в тому, що Елінор Уеблі не любить, відразу забуває про це. Але Елінор продовжує приймати залицяння Еверардо, за одним побаченням випливає інше, і Елінор розуміє, що наступне має стати вирішальною.

Уеблі повинен заїхати до неї перед вечерею. Але Елінор отримує телеграму про те, що в Геттінгене важко захворів її син Філ. Вона просить зазирнув до неї Спендрелла попередити Уеблі, що побачення не відбудеться, просить передати її чоловікові ключі від будинку і їде. І Спендреллу приходить на розум диявольський план.

Життя давно набридла Спендреллу. Він так і не пережив зради матері і завжди, як би на зло їй, вибирав гіршу дорогу, давав волю своїм самим поганим інстинктам. І зараз він бачить дадуть можливість здійснити щось остаточно і не поправимо жахливе. Згадавши про те, що Іллідж ненавидить і Уеблі, і “Союз вільних британців”, Спендрелл бере його собі в напарники. Вони удвох чекають Уеблі в квартирі Куорлзов і вбивають його. Армія ненависних Ілліджу вільних британців залишається без ватажка.

Іллідж, не в силах оправитися від потрясіння, їде в село до матері. Спендрелл щоранку з непідробним задоволенням читає статті про таємничого вбивстві Уеблі. Але він так і не знайшов того, що шукав. Немає ні Бога, ні диявола. “Все, що трапляється з людиною, – каже він Філіпу Куорлзу, – схоже на нього самого. Мені ближче жити на смітнику. Що б я не зробив, куди б не намагався піти, я завжди потрапляю на смітник “.

Спендрелл надсилає до “Союз вільних британців” лист, в якому повідомляє, де буде знаходитися о п’ятій годині вечора вбивця Уеблі, озброєний і готовий на все, і називає свою адресу. На цей же час він запрошує в гості Ремпіонов, послухати на патефоні квартет Бетховена, музику, в якій він почув нарешті незаперечний доказ “існування маси речей – Бога, душі, добра”. Звучить музика, “чудесним чином примирила непримиренне – минущу життя і вічний спокій”, і в цей час у двері стукають троє соратників Уеблі. Спендрелл відкриває двері, стріляє в повітря, і вони його вбивають.

Уолтер Бідлейк домагається симпатії Люсі, але їх роман триває недовго. Люсі їде до Парижа, звідки пише Уолтеру листи, але незабаром її забирає новий вихор розваг, і Уолтер залишається з занудою Марджорі, вдарився в релігію і великодушно простила йому зраду.

Маленький філ Куорлз вмирає від менінгіту, його дід, Джон Бідлейк, теж на порозі смерті. Філіп і Елінор збираються за кордон. “Бродить по світу, не пускаючи ніде коріння, бути глядачем – ось це схоже на вас”, – сказав в їх останній розмові Спендрелл Філіпу Куорлзу.

Роман закінчується епізодом, в якому Деніс Барлеп віддається чуттєвим утіх, ханжески замаскованим під безневинні забави маленьких дітей, зі своєю квартирною господинею Беатрисой Гілрей. Він щасливий від того, що позбувся своєї секретарки Етель Коббет, подруги покійної дружини Барлепа. Вона розпізнала його лукавство і не стала “втішати” в його “безроздільної скорботи”. Але він ще не знає, що, отримавши його лист, в якому він делікатно повідомляє їй про те, що штат журналу скоротили і він змушений її звільнити, зрозуміло, з кращими рекомендаціями, вона написала йому зневажливе лист на дванадцяти сторінках, після чого лягла на підлогу біля газової плити і відкрила газ.