Концепція любові в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”
Нянька Тетяни Ларіній говорить, що в її час навіть “не чули про любов…” Коли молодий була мати Тетяни, про любов не тільки “чули”, але й читали французькі романи, які визначали світосприймання дівчин. Старша Ларіна любила, але була видана заміж за інший. Спочатку вона дуже горювала й плакала, але згодом упокорилася й звикла. Її щастям стала звичка. Пушкіна формулює це так:
Звичка понад нас дана:
Заміна счастию вона.
Сама Тетяна любить Онєгіна самозабутньо,
…без мистецтва,
Слухняна влеченью почуття.
Ця щира
Любов Володимира Ленского до Ольги Ларіної по силі й щирості близька переживанням Тетяни: “Він співав любов, любові слухняний…”
Інша справа Онєгін. Спочатку він був розчарований у жінках:
…Красуні не довго були
Предмет його звичних дум…
…Я не створений для блаженства;
Йому далека душа моя;
Даремні ваші досконалості…
Але пізніше Євгеній розуміє
Я думав: вільність і спокій
Заміна щастю. Боже мій!
Як я помилився, як покараний!
Дійсно, до іншого розуміння щастя в любові приходить Онєгін наприкінці роману:
…розуміти
Душею вся ваша досконалість,
Перед вами в борошнах завмирати,
Бліднути й гаснути… от блаженство!
Искреннее, природне, чисте й піднесене, що не вгасає згодом почуття оспівує автор у романі, така його концепція любові.
Чому нещасний Євгеній Онєгін?
Для того, щоб відповісти на це питання варто простежити зміни в особистості головного героя однойменного роману А. Пушкіна. На початку роману поет показує утомленого від столичного життя світського лева Онєгіна. У чому виражається це невдоволення? Необхідністю підкорятися тому, що йому не цікаво. Так, чому ж герой їде до умираючого дядюшке, тверезо оцінюючи свою майбутню роль, як “низьке підступництво”. Так тому, що Онєгін взагалі ні в чому не бачить змісту й байдужий практично до всього, крім почуття власного достоїнства й незалежності, які похитнуті поїздкою до вмираючого родича. Природа роздратування визначається тим, що героєві набридло звичайне вдавання.
На початку роману Онєгін немов примірить різні життєві можливості, не віддаючи пріоритету ні однієї з них. Фееричный маскарад героя відбитий у парадоксальні по своєму сусідству визначеннях, які Пушкін адресує своєму героєві: “молодий джигун” і “добрий мій приятель”, “денді лондонський” і “учений малий”, “пустун” і “філософ в осьмнадцать років”, “джигун палкий” і “відступник бурхливих насолод”.
Життя Онєгіна на початку роману дійсно театральна. Це визначається надмірною захопленістю героя власною роллю в театрі життя. Він грає віз-де, де б не був, що б не робив. Цікаво те, що вся подібна театральність зникає до кінця роману.
Зав’язка роману – протиріччя в характері головного героя, чудність його депресивного стану при зовнішнім благополуччі життя. Зміна середовища перебування Онєгіна нічого не міняє в нього внутрішньому. Закономірно, що Пушкін вирішив змінити психологічний стан Онєгіна, випробувавши його любов’ю. Пожвавлення серця в Онєгіні, потреба в почуттях – поки лише відзвук на палкість Ленского. До власного почуття Онєгін поки не може піднятися, навіть після одержання листа закоханій Тетяни. Відношення Онєгіна до Тетяни – лише луна щирих почуттів. Разом з тим, важливо, що герой, “утратя життя кращий колір”, байдужий до всьому й вся, раптом почуває можливість любові:
Але, одержавши посланье Тани,
Онєгін жваво торкнуть був:
Мова дівоцьких мріянь
У ньому Думи риємо обурив…
Чому ж Пушкін усе – таки відкинув цю можливість нехай закоханості, а не любові Онєгіна?
У головному герої є чесність самооцінки. Він зупиняє себе, відмовляючись прийняти хвилинний порив за щирі почуття. У цьому очевидна здатність Онєгіна усвідомити глибину любові Тетяни. Щирість її визнання відвела Онєгіна від звичної “гри” і відповідної їй театральної бутафорії. Онєгін не здатний ще любити, але відгукується на схвильованість інших, він хотів би одушевления й щирості й шкодує про те, що вони втрачені. Актуальний у цьому зв’язку заклик Пушкіна не засуджувати Онєгіна:
Ви погодитеся, мій читач,
Що дуже мило надійшов
Із сумною Таней мій приятель;
Не в перший раз він отут виявив
Розв’язка двобою між Онєгіним і суспільством, що спочатку смутно намечался в нудьзі героя, розв’язалася вбивством Ленского. Дуель – кульмінація, переломний момент у долях героїв. Тетяна побачила наяву, що ідеальний герой його мріянь здатний на злочин. Онєгін убитий смертю Ленского. Виявилося, що йому нема чим пишатися, що почуття переваги над суспільством ложно в самому корені. Презирство до суспільства привело до певного ступеня деградації особистості героя.
Герой, потерпілий фіаско, повинен бути категорично засуджений читачами. Але Пушкін, вірний художньої об’єктивності, спростовує поспішні умовиводи читачів. Гуманізм поета не дозволяє робити поспішні обвинувачення на адресу героя, що все-таки здатний на щирі почуття. В Онєгіні є схований потенціал, що виразився в открывшет поетичному, самозабутнім почутті до Тетяни:
Перед вами в борошнах завмирати,
Бліднути й гаснути… от блаженство!
Серцеві борошна настільки значні, що Онєгін готовий заплатити за любов найвищу ціну – життя, подібно Тетяні, що коли – те також готова була на смерть в ім’я почуття. Але в цьому переживанні любові герої категорично відрізняються. Тетяна добровільно віддавалася любові, по внутрішньому велінню, не страчуючи себе. Онєгін “своя шаленість проклинає – і в ньому глибоко занурений…”.
Разом з тим, самовідданість Онєгіна не викликає сумніву. Він дійсно забув про себе: відданість любові сильніше страху смерті:
Я знаю: століття вуж мий обмірюваний;
Але щоб протривало життя моя,
Я ранком повинен бути впевнений,
Що з вами вдень побачу я…
На початку роману поет і його герой залишаються багато в чому протилежними. Наприкінці твору Пушкін віднімає у світської юрби право судити Онєгіна. Усяка людина визначається тим, що вміє любити. У кожного свій шлях до випробування самого чудового й неповторного почуття в житті. Шлях Онєгіна був довгим і тернистим, але те, що всі перешкоди були переборені, тільки розташовує головного героя читачеві.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)