Композиція комедії “Нелюдим”
Головним героєм цієї комедії є Кнемон, з яким зв’язані всі дії інших персонажів, які із самого початку ставляться до нього різко негативно. Деспот у сім’ї, людиноненависник, поганий характер якого не витримує навіть дружина, уїдливий буркун і скнара, Кнемон справді особливих симпатій не викликає. Йому огидне саме спілкування з людьми, звертання до нього якогось перехожого з невинним питанням викликає в цього нечеми вибух гніву й образ. Кнемон навіть видніється про щит Персея із главою Медузи Горгони, що перетворює людей у кам’яні стовпи:
Коли
Виднілися б скрізь лише статуї одні
Але от трапилося нещастя – і юнака врятували Кнемона. Тоді герой начебто перероджується. Його монолог свідчить, що він приходить до розуміння неправоти свого поводження й способу життя, тому що самотність не може дати щастя:
Знаю, мав один я недолік: думав жити одинцом.
Сам собі давати пораду, незалежно від усіх…
Автор наділяє Кнемона конкретно-соціальними прикметами, які надають жебракові особою виразності. Перед глядачами виникав бедний і працьовитий хлібороб, відчайдушні зусилля якого
Старий триклятий! Ну й життя веде він!
Від плоті й крові – це античний селянин,
Або не розпач і безнадійний харчували ворожість Кнемона до людей? Цього ми не знаємо. І наприкінці п’єси гуманіст Менандр примушує героя переглянути своє відношення до реального миру й повертає йому нормальні людські якості. Виявляється, що в цю просту людину є, схована шляхетна мрія, нарешті висловлена декількома мудрими словами:
…Коли б,
Всі були розсудливі, не було б тоді судів,
Трюм, куди себе зганяють, воєн, і кожний би
Радувався З долі скромної…
И глядачі розуміли: коли б це гуманне бажання здійснилося, то нелюдів не було б, адже саме так повинні жити люди
Композиційно комедія “Нелюдим” відходить від традиційної схеми, за якої в пролозі який-небудь персонаж розповідав про подальший розвиток інтриги й, таким чином, коротко знайомив глядачів з усім сюжетом. У цій п’єсі бог Пан лише констатує положення, що зложилося, тому подальші події невідомі. А це дає можливість авторові вільно ними варіювати й створювати несподівані комічні ефекти
Традиційно герой комедії для рішення своєї проблеми звертається до раба або до кого, хто може допомогти. Тоді дія п’єси зосереджується саме на цьому “відповідальному” персонажу. Сострат також звертається до досвідченого інтригана раба Гети, до Горгия, але вони нічим йому не допомагають, отже, трафаретний прийом тут не спрацьовує. Потрібно сказати, що взагалі Менандр намагався уникати торованих стежок
Новим елементом у комедії була й розв’язка: конфлікт зненацька вирішувався самим Кнемоном, що “переродився” після нещасного випадку. Менандр чудово володів мистецтвом інтриги, прийомами обману глядачів, які чекали традиційних ходів автора, майстерно підтримував постійну напругу. Комедія має відкрите гротескне, з елементами буфонади, закінчення
Комедія ніколи не зачіпала ні політичних, ні якихось значних історичних подій. Проте, Менандр досить чітко проводив у своїх добутках ідеї, співзвучні тодішнім прогресивним поглядам. У знедоленому й приниженому рабі він завжди намагається показати людину, що ні в чому не уступала перед вільним громадянином, а часто багато в чому й перевершувала його. Традиційно зневажена суспільної думкою гетера перетворюється в Менандра на втілення шляхетності й доброти. По-новому автор почав підходити й до проблем шлюбу, створення сім’ї, виховання, що наближало його до Еврипиде. Можливо, у цьому й була причина не дуже великої популярності Менандра. Відповідно до нових віянь його персонажі висловлюють досить вільні думки, в епикуривском дусі піддаючи сумнівам справедливість божественного промислу. А один з них фактично не вірить у втручання богів і визначення ними різних мір покарання або нагороди
Мова Менандра наближається до мови освіченої частини афінського населення, тому в ній відсутні грубі вираження або непристойності. Незважаючи на віршовану форму, вона сприймається як невимушена розмовна мова вихованого античного громадянина
Комедії Менандра відчутно вплинули на римську комедію, зокрема на творчість Плавта й Теренция, а через них – і на західноєвропейську драму
(2 votes, average: 5.00 out of 5)