Життя й творчість Менандра

Життя й творчість Менандра добре відомі завдяки численним свідченням грецьких учених, починаючи з епохи Відродження. Особливо високо цінувалася комедія “Третейський суд”, що вважали вершиною Творчості Менандра. Але тексти його надовго були втрачені. Один з візантійських учених Димитрий Халкондил свідчив, що в XIV ст. їх ще було чимало, але за наказом візантійських церковників їх спалили разом з добутками інших античних письменників. Лише в 1905 р. під час розкопок одного із грецьких міст у Єгипті – Афродитополя – археологи знайшли

зошит з декількома уривками п’єс Менандра. Деякі фрагменти виявили під час розкриття єгипетських пірамід. А в 1958 р. був знайдено єдиний повний текст комедії М. “Нелюдим”. Менандр народився в заможній сім’ї Диопифа, одержав гарне утворення, припускають, що був учнем Феофраста. Писати початків рано, перша комедія “Герой “датована 324 р. до н. е. Майже все життя прожив у маєтку на березі моря біля Афін з улюбленою жінкою, гетерою Гликерою, вірною помічницею в його літературній роботі. Найбільше Менандр цінував особисту незалежність, тому відкидав багаторазові речення Птолемея переїхати в Олександрію.

Будь-яких

інших відомостей про поета до нас не дійшло. Загинув він випадково під час купання в Пирейськой бухті. Менандр написав понад 100 комедій, але одержав усього вісім перемог, отже, серед афінян особливої популярності не мав. Вона прийшла після смерті поета. До 1958 р. дослідники творчості М. користувалися найбільшими фрагментами його п’єс – “Третейський суд” (збереглося 2/3 п’єси), “Відрізана селезінка”(1/2 п’єси) і “Самиянка”(1/3). Зміст всіх комедій відомий з переказів античних учених. Наприклад, у комедії “Герой” головними персонажами Мирриною й Лахетом розроблявся варіант підкинутої й знайденої дитини (тут діяли близнюки – хлопчик Георгій і дівчинка Планго). Подібна тема представляла основу “Самиянки”, але інтрига в ній була значно більше складною

Від комедії “Третейський суд” збереглося понад 670 рядків (значну їхню частину перевів И. Франко). Зміст її такої. Під час дівочого святкування свята юна Памфіла вночі була збезчещена сп’янілих юнаків Харисием. Дівчина приховала те, що трапилося, а через кілька місяців батько Смикрин віддав її заміж за того ж Харисия, але молоді люди не довідалися одне одного. Через деякий час Харисий у справах виїхав в інше місто. При його відсутності Памфіла народила дитини й, щоб приховати свою ганьбу, наказала рабині віднести дитини в кошику в ліс, залишивши в ній цінності й перстень Харисия.

Раб Онисим розповів про всім молодому хазяїнові. Харисий, уважаючи себе відданим, залишає дружину, переїжджає до друга й наймає для розваг арфістку Габротонон, проте, забути Памфілові не може. Смикрин, що ні про що не догадується, обурений поводженням Харисия. Він зустрічає рабів Дава й Сириска, які просять його стать третейським суддею в суперечці щодо дитини, знайденого Давом. Раб віддав її Сириску, а цінності залишив собі, проте, той почав вимагати і їх, оскільки вони належали дитині, у майбутньому мати могла за цими прикметами знайти неї. Саме тому Смикрин присуджує й речі Сирискови, що вступає на захист дитини.

Раб Онисим побачив у Сириска перстень Харисия й відібрав його. З’являється Габротонон, обурена холодним відношенням Харисия.

Упевнена, що Харисий – батько дитини, вона забирає каблучку в Онисима й видає себе за жертву насильства. Нарешті таємниця розкривається, і п’єса закінчується щасливо.

Ця комедія має чіткий гуманістичний напрямок. Шляхетне поводження раба Сириска, гетери Габротонон, що страждає Памфили й навіть Харисия, що, зрозумів глибину свого злочину, перероджується, розкриває в цих персонажах глибоку людяність, сильне бажання допомогти іншому, а також критично оцінити власні дії, щоб потім направити їх на добро. Приметною є сцена, що спочатку сприймається як сугубо комічна. Раб Онисим побачив, як Харисий підслухує розмова батька з Памфилою. Раб розцінює поводження Харисия як напад хвороби:

Жовч чорна в ньому, напевно,

Зовсім розлилася,

Або щось подібне! З користі з’їхав він…

А скрикнув!.. Раптом тріснув кулаком себе,

По голові, а через мить сказав щось знову…

Прослухавши всі, він у кімнату вбіг,

И почалося рвание волосся, дикий плач,

Начебто божевілля…

(десь і далі пров. Н. Пащенко;

Але після Онисима виступає з надзвичайно драматичним монологом Харисий. Уперше в античній драматургії з’являються такі філософські, проникливі за своєю глибиною роздуму головного героя, випереджаючи лайку Гам-Польотом своєї пасивності. Тільки Харисий докоряє собі за свою пихатість, небажання зрозуміти моральну перевагу Памфили над ним, простити її за вчинок, у якому вона була безневинна. Харисий висуває обвинувачення собі так:

От він весь – безгрішний, начебто слави раб,

Розумом вирішує, де сутність зла й добра,

Незаплямований, живий він ідеал!

Тому що й, так і потрібно… Воно мені начебто віщаючи:

Комедія “Нелюдим” починається з монологу бога Пана. Він розповідає про селянина Кнемона, жителя села Фили, “злостивого відлюдна”, що за своє життя “слова людського промовити не смог”, ненавидить всіх людей. Навіть його дружина не змогла з ним ужится й перебралася до Горгия, сина від першого шлюбу, у свій “овдовілий будинок”. До цього села прибув юнак Сострат, багатий дядько якого обробляв поблизу “гарний шмат землі”.

Після цього вступу починає дія. Раб Пиррий, посланий Состратом до Кнемона, прибігає й розповідає, що той його жорстоко побив. А раб Горгия – Дав побачив, як Сострат розмовляв з дочкою Кнемона, і доповів хазяїнові. Сострат справді побачив дівчину, сказав їй кілька слів і забути неї, закоханий, уже не міг. Горгий вирішив захистити честь сестри. Уважаючи Сострата легковажним шанувальником, він знаходить юнака й попереджає про низькість такого поводження. Але Сострат зізнається у своїй любові й чесних намірах і цим завойовує симпатії Горгия, вони стають друзями. Горгий – бідняк, тому любовне почуття йому незнайоме; любов для нього неможливе, його перемагає “прокляте відчуття нужденного життя”. Він попереджає, що Кнемон заприсяг віддати доню тільки за сільського трудівника. Тому Сострат починає працювати разом з іншими, але, незвичний до фізичної роботи, наприкінці дня він відчуває страшну утому, “зігнувся, начебто дуга, і весь задерев’янів”. Ця Історія повинна була закінчитися для нього нещасливо, і допоміг випадок. Служниця Кнемона, стара Симика, утопила в колодязі цебро, а потім і лопату. Грозячи їй всіма лихами, старий сам поліз одержувати їх і впав у воду. Горгий і Сострат прибігають на допомогу й рятують Клемона. Він починає розуміти помилку свого життя: відокремлене існування неможливе, визнає Горгия своїм сином і відписує йому все своє майно, призначає хазяїном і просить підшукати дочки пристойного чоловіка. Горгий приводить Сострата, що також начебто рятував старого. І Кнемон, хоча й знає, що юнак уперше взяв лопату в руки, міг високо оцінити його моральні якості:

Узявся ти за справу, знав, без лукавства,

Від душі

Усе робити погодився заради шлюбу,

Хоча такий

Ніжний ти, і взяв лопату й копав,

І праця важкий

Приходить Каллипид, Сострат просить батька віддати сестру заміж за Горгия. Спочатку обурений таким реченням (“Невістка, з нею зять, – обоє без гроша”, 795), Каллипид незабаром розуміє правоту аргументів сина й погоджується з новим шлюбом. Комедія закінчується тим, що слуга й кухар Сострата, яким Кнемон на початку дії не дав казана, приходять до старого й, мстячи за образу, насміхаються з нього, але потім беруть на руки й відносять до печери Пана, де всі святкують подвійні заручини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Життя й творчість Менандра

Categories: Нові твори

Links